Історія створення роману Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Роман “Євгеній Онєгін” займає центральне місце у творчості Пушкіна. Це самий великий художній Твір, саме багате змістом, саме популярне, що зробило найбільш сильний вплив на долю всієї російської літератури. Пушкіна працював над своїм романом більше восьми років – з весни 1823 до осені 1831 року. Збережені рукописи “Євгенія Онєгіна” показують, який величезна праця вклала Пушкіна у своє створення, як завзято й ретельно, заміняючи по многу раз одне слово іншим, один зворот іншим, домагався він найбільш точного й поетичного вираження

своєї думки й почуття, як не раз міняв він у процесі роботи й план свого роману, і окремі його подробиці.

Цілі дні, не виходячи з будинку, цілі ночі до зорі проводив Пушкін у цій важкій і радісній роботі. На самому початку своєї роботи над “Євгенієм Онєгіним” Пушкін писав поетові П. А. В’яземському: “Я пишу тепер не роман, а роман у віршах-диявольська різниця”. Справді, віршована форма надає “Євгенію Онєгіну” риси, що різко відрізняють його від прозаїчного роману. У віршах поет не просто розповідає або описує, він при цьому якось особливо хвилює нас самою формою свого мовлення: ритмом, звуками. Віршована

форма набагато сильніше, ніж прозаїчна, передає почуття поета, його хвилювання. Кожний поетичний зворот, кожна метафора здобувають у віршах особливу яскравість, переконливість. У відомих рядках:

* Гнані зовнішніми променями,

* З околишніх гір уже снігу

* Утекли мутними струмками

* На потоплені луги…

Ми безпосередньо почуваємо переможну силу весни, що жене зимові сніги з гір, і снігу біжать від її, перетворюючись у мутні струмки…

Вся дія роману, всі описи, всі мовлення діючих осіб, незважаючи на їхню простоту, повну відсутність навмисних ефектів, все-таки завдяки віршованій формі овіяні особливою поетичністю, музикальністю. Своєрідний характер надає “Євгенію Онєгіну” і постійна участь у романі самого поета. Онєгін зустрічається з Пушкіним у Петербурзі й в Одесі, лист Тетяни зберігається в Пушкіна (“його я свято бережу”), він розповідає нам, перериваючи хід подій роману, епізоди своєї біографії, ділиться своїми міркуваннями, почуттями, мріями. У формі ліричних відступів Пушкін включив у свій роман безліч прекрасних ліричних віршів, поетичне вираження його душі –

* Розуму холодних спостережень

* И серця сумних замет.

Пушкін створив особливу форму ліричного роману. Вірші в “Євгенію Онєгіні” не течуть безперервним потоком, як майже у всіх пушкінських поемах, а розбиті на невеликі групи рядків – строфи, по чотирнадцяти віршів (рядків) у кожній, з певним, постійно повторюваним розташуванням рим. Цією складною, важкою формою, при якій хід викладу повинен був би постійно перериватися, Пушкін користується з найбільшим мистецтвом. Вона допомагає йому з легкістю переходити від однієї Теми до іншої, від оповідання до ліричного виливу або міркування, а коли йому потрібно вести безперервне оповідання, воно робить це так майстерно, що ми зовсім не зауважуємо переходу від однієї строфи до іншої.

Сюжет “Євгенія Онєгіна” дуже простий і добре відомий. Тетяна відразу полюбила Онєгіна, а він зумів полюбити її тільки після глибоких потрясінь, що происшли в його охолодженій душі. Але, незважаючи на те що тепер вони люблять один одного, вони не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а їхні власні помилки, їхнє невміння знайти правильний шлях у житті. Над глибокими причинами цих помилок змушує Пушкін міркувати свого читача. Цей простий сюжет викладається в Пушкіна по дуже чіткій, строгій композиційній схемі. Любовний лист Тетяни й жорстока одповідь Онєгіна в першій частині роману розкривають драму Тетяни. Лист Онєгіна й відповідний монолог Тетяни в другій частині малюють крах любовних надій Онєгіна. Між цими головними сюжетними епізодами – ряд подій, які повинні були назавжди розлучити Онєгіна й Тетяну: убивство на дуелі Ленского й заміжжя Тетяни.

На цю просту сюжетну схему нанизане в “Євгенію Онєгіні” безліч картин, описів, показана безліч живих людей з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. І все це “собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних” насичено ліричними виливами автора, по більшій частині дуже смутними…

Протягом восьми років роботи над романом Пушкін кілька разів змінював і зміст його й композицію. Треба сказати кілька слів про ці зміни. “Євгеній Онєгін” початий був Пушкіним у період перелому в його творчості, коли він уже розчарувався в романтизмі, у його “піднесених” героях і сюжетах, але не прийшов ще до нового, реалістичного завдання – пізнання самого життя, відбиття її в істотних, типових рисах.

У цю переломну епоху ( 1823-1824) Пушкіна написав багато похмурих, злих, роздратованих віршів, таких, як “Сівач”, “Демон”, “Розмова книгопродавца з поетом” і інші. Він рішуче відійшов від своїх колишніх, настільки улюблених їм самим і читачами романтичних героїв і героїнь, у яких так поетично й щиро виражалися його власні високі почуття й Думи. Але цей відхід, це розчарування в романтизмі він відчував дуже болісно, тому що не дійшов ще до того, щоб побачити поетичну принадність в описі, зображенні простого життя, простих, звичайних людей,- він ще по старій романтичній звичці ставився до цього простого життя глумливо, іронічно. Так він і почав в 1823 році свій роман, де хотів полемічно, у суперечці з тоді піднесеним романтизмом, що панував, показати звичайних людей, звичайне життя у всій її прозаїчній наготі, без усякої ідеалізації, без усякого романтичного прикрашування.

Героєм роману він зробив не якогось таємничого “бранця”, або хана Гирея, або вигнанця Алеко, а петербурзького молодого франта, героїнею – провінційну панянку, не дуже гарну, із сільським, непоетичним ім’ям. Весь тон оповідання спочатку був глузливий. “Я на дозвіллі пишу нову поему, “Євгеній Онєгін”, де захлинаюся жовчю”,- повідомляв Пушкін друзям в 1823 році. У листі до брата в 1824 році він називає початий їм роман своїм кращим добутком. “Не вір Н. Раєвському, що сварить його’, – пише Пушкін,- він очікував від мене романтизму, знайшов сатиру й цинізм і порядно не расчухал”. Видаючи в 1825 році окремою книжкою перший розділ “Євгенія Онєгіна”, Пушкін у передмові називає себе, як автора цього добутку, “сатиричним письменником”. “Сатира” ця була спрямована проти романтичної теорії “піднесеного предмета”, “піднесеного героя”.

Але от пройшло час, Пушкін зрозумів надзвичайну важливість вірного, точного, без прикрас зображення простій, повсякденного життя, що оточує нас, важливість пізнання за допомогою мистецтва реальної дійсності, яка вона Друг Пушкіна Микола Раєвський приїжджав наприкінці 1823 року в Одесу, і Пушкін читав йому першого розділу “Євгенія Онєгіна” є, і продовжував писати свої роман уже спокійно, без “жовчі”, без полеміки, без навмисного, “сатиричного”, “цинического” випинання самих прозаїчних подробиць життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія створення роману Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links