“Історія держави Російського”, як феномен культури

Ім’я Карамзина першим пролунало в німецькій, французькій і англійській літературі. Життя Карамзина була надзвичайно багата не стільки зовнішніми подіями, хоча й у них не було недоліку, скільки внутрішньому змістом, не раз приводившим письменника до того, що його оточували сутінки. Роль Карамзина в історії російської культури не виміряється тільки його літературною й науковою творчістю. Карамзин створив стереотип російського мандрівника по Європі. Карамзин створив багато добутків і серед них – чудове “Листа російського мандрівника”

і велику “Історію держави Російського”. Але найбільшим створенням Карамзина був він сам, його життя, і його одухотворена особистість. Саме нею він зробив великий моральний вплив на російську літературу. Найвищі етичні вимоги Карамзин увів у літературу як повсякденні

И коли Жуковський, Пушкін, а за ними й всіма великими письменниками 19 століття, продовжували будівництво російської літератури, вони починали вже із заданого Карамзиним рівня як із саме собою разумеющееся основи письменницької праці. Робота над “Історією держави Російського”, може бути розділена на три виразних періоди: час видання

“Московського журналу”, Творчості 1793 – 1800 роки й період “Вісника Європи”. Пушкіна назвав Карамзина Колумбом, що открили для своїх читачів Древню Русь подібно тому, як знаменитий мандрівник відкрив європейцям Америку

Уживаючи це порівняння, поет сам не припускав, до якого ступеня воно правильно, Колумб не був першим європейцем, що досяг берегів Америки, і що сама його подорож зробилася можливим лише завдяки досвіду, накопиченому його попередниками. Називаючи Карамзина першим росіянином істориком, не можна не згадати імен В. Н. Татищева, И. Н. Болтина, М. М. Щербатова, не згадати ряду публікаторів документів, які, при всій недосконалості їхніх методів видання, привертали увагу й будили інтерес до минулого Росії. Карамзин мав попередників, але тільки його ” Історія держави Російського” зробилася не ще однією історичною працею, а першою історією Росії. “Історія держави Російського” Карамзина не просто повідомила читачам плоди багаторічних вишукувань історика – вона перевернула свідомість російського читаючого суспільства

“Історія держави Російського” була не єдиним фактором, що зробив свідомість людей XIX століття історичним: тут вирішальну роль зіграли й Війна 1812 року, і творчість Пушкіна, і загальний рух філософської думки Росії і Європи того років. Але “Історія” Карамзина коштує в ряді цих подій. Тому значення її не може бути оцінене з якої-небудь однобічної точки зору. – чи Є “Історія” Карамзина науковою працею, що усвідомить цілісну картину минулого Росії від перших її століть до передодня царювання Петра I? – У цьому не може бути ніяких сумнівів. Для цілого ряду поколінь російських читачів праця Карамзина був основним джерелом знайомства з минулим їхньої батьківщини. Великий російський історик С. М. Соловйов згадував: “Потрапила мені в руки й історія Карамзина: до 13 років, тобто до надходження мого в гімназію, я прочитав її не менш 12 разів”.

ЧиЄ “Історія” Карамзина плодом самостійних історичних вишукувань і глибокого вивчення джерел? – І в цьому неможливо сумніватися: примітки, у яких Карамзин зосередив документальний матеріал, послужили відправною крапкою для значного числа наступних історичних досліджень, і дотепер історики Росії постійно до них звертаються, не перестаючи дивуватися громадности праці автора

ЧиЄ “Історія” Карамзина чудовим літературним твором? – Художні вартості її також очевидні. Сам Карамзин один раз назвав свою працю “історичною поемою”; і в історії російської прози першої чверті XIX століття праця Карамзина займає одне з найвидатніших місць. Декабрист А. Бестужев-Марлинский, рецензуючи останні прижиттєві томи “Історії” (10-11) як явища “витонченої прози”, писав: “Сміло можна сказати, що в літературному відношенні ми знайшли в них скарб. Там бачимо ми свіжість і силу складу, принадність оповідання й розмаїтість у складі й звучності зворотів мови, настільки слухняного під рукою щирого дарування” Але сам істотне полягає в тому, що ні однієї з них вона не належить неподільно: “Історія держави Російського” – явище російської культури в її цілісності й тільки так і повинна розглядатися. 31 листопада 1803 року спеціальним Указом Олександра I Карамзин одержав звання історіографа. Із цього моменту він, по вираженню П. А. В’яземського, “постригся в історики” і не кидав уже пера історика до останнього подиху

В 1802 – 1803 роках у журналі “Вісник Європи” Карамзин опублікував ряд статей, присвячених російської історії. 11 червня 1798 року Карамзин накидав план “Похвального слова Петрові I”. Уже із цього запису видно, що Мова йшла про задум великого історичного дослідження, а не риторичної вправи. На інший день він додав наступну думку, що ясно показує, чому він розраховував присвятити себе в майбутньому: “Естьли Проведення пощадить мене; итьли не трапиться того, що для мене ужаснее смерті…”… У другій половині 1810 року Карамзин накидав “Думки для Історії Вітчизняної війни”. Затверджуючи, що географічне положення Росії й Франції робить майже неймовірним, що вони “могли безпосередньо вдарити одна на іншу, Карамзин указував, що тільки повна зміна “усього політичного стану Європи” могла зробити цю війну можливої. І прямо назвав цю зміну: “Революція”, додавши до цієї історичної причини людську: “Характер Наполеона”.

Загальноприйнятий розподіл творчості Карамзина на дві епохи: до 1803 р. Карамзин – письменник; пізніше – історик. З одного боку, Карамзин і після дарування його історіографом не переставав бути письменником (А. Бестужев, П. В’яземський оцінювали “Історію” Карамзина як видатне явище російської прози, і це, звичайно, справедливо: “Історія” Карамзина в тієї ж пері належить мистецтву, як і, наприклад, “Колишнє й Думи ” Герцена), а з іншого боку – “по вуха вліз у російську історію” задовго до офіційного визнання. Для протиставлення двох періодів творчості є інші, більше вагомі, підстави. Основний добуток першої половини творчості – “Листа російського мандрівника”; другий – “Історія держави Російського”.

Пушкін писав: “Дурень один не змінюється, тому що час не приносить йому розвитку, а досвіди для нього не існують”. Наприклад, у докази того, що еволюція Карамзина може бути визначена як перехід від “російського космополітизму” до “яскраво вираженої національної обмеженості”, звичайно приводиться уривок з “Листів російського мандрівника”: “…Петро рушив нас своею мощною рукою…”… В “Листах російського мандрівника” Карамзин проявляв себе як патріот, що залишається за кордоном “російським мандрівником”. Разом з тим Карамзин ніколи не відмовлявся від думки про благодеятельности впливу західної освіти на культурне життя Росії

В історії російської культури зложилося протиставлення Росії Заходу, С. Ф. Платонов указував: “У добутках своїх Карамзин зовсім скасував вікову протилежність Русі і Європи, як різних і непримиренних мирів; він мислив Росію, як одну з європейських країн, і росіянин народ, як одну з равнокачественних з іншими націй. “Виходячи з думки про єдність людської культури, Карамзин не усував від культурного життя й свій народ. Він визнавав за ним право на моральну рівність у братній сім’ї освічених народів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Історія держави Російського”, як феномен культури

Categories: Нові твори

Links