Скорочено “Острів Борнгольм” Карамзина

З Англії – у Росію Герой, парубок, розповідає про свої подорожі по чужих землях. Нам не відомо ні ім’я його, ні вік. Ми знаємо тільки, що Англія була крайньою межею його подорожі, там він сказав собі, що настав час вернутися в батьківщину, і сіл у Лондоні на корабель, що йде в Росію. Швидко пройшов корабель по водах Темзи, і от уже було видно море, як перемінився вітер, і корабель повинен був зупинитися чекаючи сприятливого вітру проти містечка Гревзенд. Пісня невідомого юнака про острів Борнгольм Наш герой разом з капітаном зійшов на берег,

вони гуляли, дивилися на море

Вид моря почав було присипляти героя, як раптом галузі дерева затряслися над його головою. Він глянув і побачив юнака, худого, блідого, млосного, в одній руці він тримав гітару, іншої зривав аркуші з дерева. Нерухливими очами юнак дивився на море, у них сіяв останній промінь гаснучого життя. І хоча юнак стояв за два кроки від героя, але не бачив і не чув нічого; весь його вид виражав горі

Юнак зітхнув, відійшов від дерева, сіл на траву, заграв на гітарі й проспівав сумну пісню датською мовою. У пісні говорилося про природу, що благословляє любов, і про людські закони, що засуджують неї; про

вірність почуттів, дарованих самою природою: “Про Борнгольм, до тебе душу моя прагне… навік я вилучений батьківською клятвою від твоїх берегів

ЧиЖива ти, про Лила, або у хвилях закінчила життя свою…” Герой хотів кинутися до юнака, утішити його, але отут капітан взяв його за руку й сказав, що дме сприятливий вітер, і треба відправлятися. Вони сіли на корабель, а парубків, кинувши гітару, дивився їм вслід. Висадження на берег датського острова Борнгольм Берегли Англії зник, корабель вийшов у відкрите море

Незабаром жорстокий припадок морської хвороби позбавив героя почуття, він пролежав шість днів без пам’яті й тільки на сьомий день опам’ятався й вийшов на палубу. Був захід, корабель летів на всіх вітрилах, навколо на різному віддаленні розвівалися різнобарвні прапори, а по правій стороні чернелось щось напоминающее землю. На питання героя капітан відповіло, що вони пройшли Зунд, берега Швеції, і по правій стороні видний датський острів Борнгольм – небезпечне для кораблів місце; коли наступить ніч, корабель кине якір

“Острів Борнгольм! – згадав наш герой пісню незнайомця. – чи Довідаюся коли-небудь його історію, його таємницю?

” Тим часом вітер ніс корабель прямо до острова: відкрилися грізні скелі, він здавався неприступним. Але от сонце сіло, вітер стих, корабель кинув якір. Довідавшись, що недалеко від берега є рибальські хатини, парубок випросив у капіталу шлюпки, щоб їхати на острів з парою матросів

Капітан, піддавшись наполегливим угодам, дав шлюпки, з умовою, щоб рано ранком усе повернулися на корабель. Шлюпки благополучно пристали, їх зустріли рибалки, грубі й дикі люди, але не хитрі й не злі. Довідавшись, що що приїхали хочуть оглянути острів і заночувати, рибалки запросили їх до себе. Придя в зелену долину, де розташовувалися хатини рибалок, наш герой залишив там матросів, а сам пішов прогулятися із хлопчиком 13 років як провідник. Замок на острові Червоне сонце висвітлювало вежі древнього замка

Хлопчик не міг сказати, кому належить замок, сказав тільки, що ніхто туди не ходить, і ніхто не знає, що там відбувається. Герой підійшов до замка, оточеному ровом і високою стіною. Ворота були замкнені, мости підняті

Хлопчик боявся й просив повернутися назад, але герой не слухав його, що долається цікавістю. Настала ніч, і раптом пролунав голос, і луна повторила його. Хлопчик затремтів від страху. Через мінуту знову пролунав голос: “Хто там?”. Парубок відповів, що це чужоземець, що просить притулку в стінах замка на ніч

Відповіді не пішло, але через кілька хвилин спустився звідний міст, відчинилися ворота, і висока людина в чорному зустрів парубка, щоб провести його в замок. Герой обернувся назад, але хлопчик-провідник уже втік; ворота ляснули за спиною нашого героя, міст піднявся. Хазяїн замка Через зарослий двір вони підійшли до величезного будинку, у якому світився вогник. Скрізь було похмуро, порожньо й запущенно.

Людина не говорила ні слова. Минувши кілька залів, вони пройшли в невелику кімнату, у куті якої сидів сивоволосий старець. Він глянув із сумним пещенням на парубка, подав йому слабку руку й поприветствовал, потім почав розпитувати про події у світі: “Скажи мені, чи царює любов на земній кулі?

ЧиКуриться фіміам на олтарях чесноти?” “Світло наук, – відповідав герой, – поширюється більше й більше, але ще струменіє на землі кров людська, ллються сльози нещасних, хвалять ім’я чесноти й сперечаються про істоту її”. Довідавшись, що прибулець росіянин, старий сказав, що древні жителі островів Рюгена й Борнгольма були слов’яни. Але росіяни першими довідалися християнство, у той час як жителі островів довго залишалися язичниками

Старець цікаво розповідав про історію північних народів, і герой дивувався його розуму й красномовству; але через півгодини старий устав і побажав спокійної ночі. Слуга проводив парубка в більшу кімнату, обвішану зброєю й панцирами. У куті стояло ліжко. Слуга, не сказавши ні слова, пішов

Парубок ліг на ліжко й став думати про замок, про його хазяїна, згадав і про сумного незнайомця з гітарою. Уночі нашому героєві снилися розгнівані його приїздом лицарі й жахливий дракон. Герой прокинувся й, відчувши нестаток у свіжому повітрі, підійшов кокну.

Поруч із вікном побачив маленькі двері й зійшов у сад. Ув’язнений таємничої печери Ніч була ясна, місячна. Довга алея привела його до кущів розмарину, за яких піднімався піщаний пагорб. У пагорбі герой побачив вузький вхід у печеру. Парубок проникнув у печеру, у глибині якої побачив незамкнені залізні двері. За дверима, за залізними гратами, горіла лампада, а в куті на солом’яній постелі лежала молода бліда жінка в чорному платті

Вона спала, виявляючи собою втілену скорботу. Наш герой став розглядати неї: “Яка варварська рука позбавила тебе денного світла? – думав він. – Невже за який-небудь тяжкий злочин? Але особа твоє, але моє серце запевняють мене у твоїй безвинності!

“. І отут жінка прокинулася й здивувалася, устала зі своєї постелі, підійшла до грат, але не вимовила ні слова. Герой запитав, чи не потрібна його допомога. Жінка, помовчавши, твердо відповідала, що ніхто не має сил перемінити її долю. Вона сказала: “Якщо він сам послав тебе – той, страшний проклін якого гримить у моєму слуху, – скажи йому, що я страждаю день і ніч, що сльози не полегшують уже туги моєї, що я без ремства зношу висновок, що я вмру його нежною, несчастною…” Отут вона відійшла від грат, устала на коліна й закрила особу руками

Через мінуту вона подивилася на парубка, їхні погляди зустрілися, і героєві здалося, що жінка хоче довідатися від нього щось важливе. Він чекав питання, але питання вмерло на блідих вустах її. Вони розсталися… Вийшовши з печери, герой не закрив двері, щоб чисте повітря проникнуло в темницю до нещасного. Зоря червоніла на небі; шкодуючи про бранку, наш герой приліг під галузями дуба й заснув. Він спав біля двох годин і, прокинувшись, почув слова: “Двері відчинені, чужоземець входив у печеру”.

Парубок відкрив ока й побачив старця, що сидить на крамниці; біля нього стояв слуга. Герой підійшов до них, і старець суворо глянув на нього, але потім устав і потис руку. Вони пройшли в алею, і отут старець проникливо подивився на героя й запитав: “Ти бачив її?” Парубок відповів, що бачив, але не знає, хто вона й за що страждає

– Довідаєшся, – відповів старець. – И серце твоє обіллється кров’ю. І запитаєш, за що небо вилило всю чашу гніву на старця, що любив чесноту

– И старець розповів ужаснейшую історію, і герой наш довідався таємницю гревзендского незнайомця – страшну таємницю! Повернення героя на корабель Матроси чекали героя у воріт замка. Вони вернулися на корабель, підняли вітрила й Борнгольм зник з їхніх очей. У сумній замисленості стояв герой на палубі, він глянув на небо, і вітер свеял у море його злізу. Таємниця острова Борнгольм стає відома героєві, але залишається невідома для читача…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Острів Борнгольм” Карамзина

Categories: Скорочені твори

Links