Сповідь і проповідь у поезії М. Ю. Лермонтова
И зірки слухають мене, Променями радісно граючи. М. Ю. Лермонтов Поезія М. Ю. Лермонтова – сповідь незалежного й вільного духом людини. У пору свого творчого розквіту М. Ю. Лермонтов створює ряд віршів про дружбу, про природу, про батьківщину. У ці вірші Лермонтов вкладає величезну соціальну й художню значимість, з великою твердістю й мужністю розкриває свої погляди на сучасне йому суспільство, із глибокою щирістю й прямотою передаючи свої затаєні почуття й переживання
Лірика Лермонтова – це оповідання поета про себе, про відносини до
У цьому криється причина жагучої ненависті поета до влади й презирства до світського середовища. Для раннього періоду Творчості Лермонтова характерні тривога, почуття не заспокоєності. Він чекає боротьби. Це настрій з найбільшою виразністю виявилося у вірші “Вітрило”. Самотнє
Заколотне вітрило “просить бури”. Тільки в боротьбі Лермонтов бачить щастя людини. Вищого зльоту гнівний протест М. Ю. Лермонтова досяг у вірші “Смерть поета”. У ньому поет виступив виразником народного гніву, захисником слави народної, росіянці культури. Вірш Лермонтова повно ненависті й презирства до вбивці А. С. Пушкіна
Поет обвинувачує не тільки виконавця чорного задуму, але й тих, від кого це виходило. Це вірш Лермонтова як би перетворюється в обвинувальний акт проти вартих у трону “Волі, Генія й Слави” катів. Убивці й таємним винуватцям злодіяння Лермонтов протиставив піднесений образ поета
Для Лермонтова А. С. Пушкін не тільки великий художник – він і великий вольнолюбец: дарунок його був вільний і сміливий, він один повстав проти “думок світла” і, як його герой, упав у нерівному двобої. Лермонтов підтримував гордість і волелюбність поета. У своєму соціальному оточенні поет випробовує болісне почуття самітності. Тема самітності проходить через ряд його віршів. Найбільше яскраво вона звучить у вірші, скорботні інтонації якого з особливою виразністю відбивали обстановку тридцятих років дев’ятнадцятого століття
И нудно й смутно, і комусь руку подати В мінуту щиросердечної негоди… Це вірш цікаво тим, що в ньому найбільше повно відбилися особливості лірики поета, прийому його листа. Погляд поета зосереджений не стільки на зовнішньому світі, скільки на щиросердечних переживаннях людини. У цьому вірші Лермонтов оголює боротьбу протилежних думок
Велике місце в лірику Лермонтова займають пейзажні замальовки. Лермонтов дуже тонко почуває красу природи. Зображення природи використовується як засіб розкриття внутрішнього миру. У віршах виникає образ сосни, що тужить про пальму – про незбутнє щастя; самотнього стрімчака, від якого ранком умчалася “хмаринка золота”; самотнього дубового аркуша, що відірвався від гілки рідної й ніде не знаходить притулку. Кращим віршем із цього ряду є вірш “Виходжу один я на дорогу…
“. Воно перейнято скорботними думками про минуле й Майбутнє, від якого, на думку автора, нема чого чекати: Уж не чекаю від життя нічого я, И не жаль мені минулого нітрохи. Але ці смутні роздуми поет відганяє думками про красу російської природи. У вірші “Поет” Лермонтов розкриває свої погляди на роль поезії. Він нагадує про тім часі, коли могутні слова поета запалювали бійця для битви й звучали “як дзвін на вежі вічової в дні торжеств і лих народних”. Йому далекий образ поета як людини вибраного, протипоставленого “незначній юрбі”.
Тривога за долю російської літератури чутна в цьому вірші. Лермонтов розуміє, що джерела безідейної поезії кореняться у відсталості дворянського суспільства. Лермонтов гаряче любив Росію. Вищого зльоту почуття патріотизму досягає у вірші “Бородіно”.
Героєм вірша є не воєначальник, не полковник, не генерал, а рядовий солдат. В образі героя вірша Лермонтов втілив своє подання про кращі риси людини з народного середовища. Його артилерист, воїн-патріот з нетерпінням чекає битви з ворогом і засмучений довгою відсутністю
Він розуміє значення Бородінської битви й готовий віддати життя за щастя Батьківщини. Високим героїзмом оточений образ полковника, у вуста якого вкладені слова: “Хлопці, не Москва ль за нами?” Реакційна критика обвинуватила поета в тім, що він не любить російський народ. На це Лермонтов відповів своїм ідейним супротивникам віршами “Як часто пестрою толпою оточений…” і “Батьківщина”.
У цих віршах показується трагедія поета, що поневоле пов’язаний з незначним середовищем, але не живе й не хоче жити її інтересами. Який для нього вихід, превосходно показує його “Батьківщина”. У вірші “Батьківщина” поет виразив почуття передових людей свого часу. Лірика Лермонтова вражає не тільки глибиною думки, силоміць почуття, художньою досконалістю. У своїх віршах він виступає насамперед як громадянин, що бичує пороки сучасності, як вольнолюбец, що нехтує владу, і як патріот, повний думок про Батьківщину, онароде.
Лермонтов – поет-громадянин, що глибоко усвідомить суспільне значення мистецтва
(1 votes, average: 5.00 out of 5)