Сміх Салтикова-Щедріна в циклі “Казки для дітей неабиякого віку”
Салтиков-Щедрін – один з найбільших сатириків миру. Все своє життя він присвятив боротьбі за звільнення російського народу, критикуючи у своїх добутках самодержавство й кріпосництво, а після реформи 1861 року – пережитки кріпосного права, що залишилися в побуті й психології людей. Сатирик критикував не тільки деспотизм і егоїзм гнобителів, але й покірність гноблених, їхнє довготерпіння, рабську психологію
Розуміючи, що революцію може зробити тільки народ, Салтиков-Щедрін намагається розбудити самосвідомість народу, кличе його на
У казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” письменник зображує двох генералів, які потрапили на незаселений острів. Два великих чиновники все своє життя прослужили в реєстратурі, що потім “через непотрібність скасували”. Потрапивши на острів, генерали-дармоїди ледве не з’їли один одного. Не виявися
У цій казці Салтиков-Щедрін викриває паразитизм, повну нездатність людей, які давно отвикли від праці. Пізніше Чехов у п’єсі ” Вишневий сад ” покаже нам Гаева, зрілої людини, якому старий лакей Фірс надягає штани. Виявися Гаїв на незаселеному острові, він так само, як і генерали, умер би з голоду. Генералам не спадає на думку, що експлуатувати мужика – це ганебно й аморально, вони повністю впевнені у своєму праві, що на них повинен хтось працюватися
Сатирик пише: “Повернувшись назад у Петербург, генерали грошей загребли, але й мужика не забули: вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла. Веселися, мужичина”.
З такою же силою Салтиков-Щедрін викриває самодержавство в казці “Ведмідь на воєводстві”. Лев у своє далеке воєводство посилає Топтигиних для втихомирення “внутрішнього супостата”. Під династією Топтигиних Щедрін має на увазі придворних слуг пануючи. Три Топтигина поміняють один одного на пості в далекому воєводстві. Перший і другий воєводи займалися різного роду злодіяннями: перший Топтигин – дрібними (чижика з’їв), другий – великими (забрал у селян корову, коня, двох овець, “за що мужики осерчали й убили його”). Третій же Топтигин не хотів кривавих злодіянь, він пішов ліберальним шляхом, за що мужики багато років надсилали йому те корову, то кінь, то свиню, але зрештою, лопнуло терпіння мужиків, і вони розправилися з воєводою. У цій розправі ясно бачаться стихійні бунти селян проти своїх гнобителів
Салтиков-Щедрін показав, що невдоволення народу обумовлене не тільки сваволею намісників, але й порочністю всієї самодержавної системи
Сатирик не утомлювався викривати пороки самодержавства й в інших своїх казках. У казці ” Орел-Меценат” видатний письменник показав відношення верхів до мистецтва, науці й освіті. Він робить один висновок, “що орли для освіти не потрібні”.
У казці “Премудрий піскар” Салтиков-Щедрін висміює міщанство (“жив тремтів і помирав тремтів”). Також небайдужий Салтиков-Щедрін і до ідеалістів-утопістам (казка ” Карась-Ідеаліст”). Письменник затверджує, що не словами, а рішучими діями можна досягти щасливого майбутнього, і зробити це може сам народ
Народ у казках Салтикова-Щедріна талановитий, самобутній життєвою кмітливістю. Мужик робить із власних волось невід у казці про генералів. Письменник-Гуманіст повний гіркоти за свій багатостраждальний народ, затверджуючи, що він своїми руками “в’є мотузку, що йому потім накинуть на шию гнобителі”. Образ коняги з Казки Салтикова-Щедріна – символ поневоленого народу
Свій стиль Салтиков-Щедрін називає езопівським, у кожній казці присутня підтекст, різні іносказання. Тісно зв’язані казки Салтикова-Щедріна з народною творчістю: він часто вживає народні прислів’я й вираження. Літературна спадщина Салтикова-Щедріна, як і всякого геніального письменника, належить не тільки минулому, але й сьогоденню, і майбутньому
Сміх Салтикова-Щедріна – це сміх крізь сльози, горе й страждання. Яскравим прикладом тому є “Казки для дітей неабиякого віку”. Вони написані в російських народних традиціях: діючі особи – тварини, проблеми в них небувалі, і, нарешті, у кожному добутку закладене повчання читачеві. Але от дивно, звірі точнісінько як люди! Риби читають журнали, сучасні Михайлу Євграфовичу, птаха служать у державних установах, платять податки, учаться в кадетських корпусах. Ці невідповідності традиціям є підтвердженням своєрідності циклу “Казок” Салтикова-Щедріна. Дрібні деталі в описі поводження звірів, їхнього способу життя дають нам зрозуміти, що “Казки” ці написані про насущні проблеми Росії середини вісімдесятих років дев’ятнадцятого століття. Але страшно стає, коли усвідомлюєш, як співзвучні вони нашому часу, через сто років! В “Казках” чітко простежується відношення автора до того, що відбувається в країні. Його сатира спрямована проти сваволі влади й покірності простого обивателя
У казці “Премудрий піскар” автор в алегоричній формі висміює полохливого інтелігента, що боїться змін, що відбуваються в суспільстві, і тому прагнучого прожити так, “…щоб ніхто не помітив”. “Самовідданий заєць” нагадує нам законослухняного громадянина, що не робить опору віроломству верховної влади
Але не у всіх “Казках” Салтиков-Щедрін тільки викриває. Так, в “Коняге” автор задається питанням про Майбутнє селянства. “Саме життя Коняги відбите клеймом нескінченності. Він не живе й не вмирає”. Проблема ця розглядається художником і в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив”. Добуток це є викривна влада імущих у безпорадності: “И раптом генерала, що був учителем каліграфії, опромінило натхнення… – А що, ваше превосходительство, – сказав він радісно, – якби нам знайти мужика?.. Він би нам зараз і булок би подав, і рябчиків би наловив, і риби!”
У мужику Салтиков-Щедрін бачить єдину силу, здатну діяти. Але на працівника відразу перебувають два генерали, від яких пуття, як від дірявих цебер. Герой, у якого були всі можливості зникнути від своїх визискувачів, що дивно, не вживає ніяких дій у свій порятунок. Ця безсловесна рабська покірність викликає гнів письменника. Нерідко для ілюстрації надзвичайної мерзенності ситуації Салтиков-Щедрін використовує гротеск. Особливо часто він прибігає до цього художнього прийому в повісті ” Історія одного міста”. Короткі характеристики градоначальников – “батьків” міста – буяють фантастикою й сарказмом. Так, якийсь місто – ничий мав у голові механізм на зразок годин, за що й був прозваний “органчиком”; іншої ж був так охоч до жіновий статі, що за час своєї служби збільшив число жителів міста вдвічі. Ці рядки приводять у жах читачів, вселяють їм ненависть до будь-якої влади. Салтиков-Щедрін – теперішній майстер слова, що використовує багатство й образність мови для досягнення мети: розбудити думка й почуття покірної російської людини
(2 votes, average: 3.50 out of 5)