Сюжет казки М. Салтикова-Щедріна “Дикий поміщик”

Особливе місце у Творчості Салтикова-Щедріна займають казки з їхніми алегоричними образами, у яких автор зумів сказати про російське суспільство 60- 80-х років XIX століття більше, ніж історики того років. Салтиков-Щедрін пише ці казки “для дітей неабиякого віку”, тобто для дорослого читача, по розуму дитини, що перебуває в стані, якому треба відкрити ока на життя. Казка по простоті своєї форми доступна будь-якому, навіть недосвідченому читачеві, і тому особливо небезпечна для тих, хто в ній висміюється

Основна проблема казок Щедріна –

взаємини визискувачів і експлуатованих. Письменник створив сатиру на царську Росію. Перед читачем проходять образи правителів (“Ведмідь на воєводстві”, ” Орел-Меценат”), визискувачів і експлуатованих (“Дикий поміщик”, “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”), обивателів (“Премудрий піскар”, “Вяленая вобла”).

Казка “Дикий поміщик” спрямована проти всього суспільного лада, заснованого на експлуатації, антинародного по своїй сутності. Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говорить про реальні події сучасної йому життя. Добуток починається як звичайна

казка: “У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик…” Але відразу з’являється елемент сучасного життя: “і був той поміщик дурний, читав газету “Звістка””. “Звістка” – газета реакційно-кріпосницька, так що дурість поміщика визначається його світоглядом. Себе поміщик уважає щирим представником Російської держави, опорою його, пишається тим, що він потомствений російський дворянин, князь Урус-Кучум-Кильдибаев. Весь зміст його існування зводиться до того, щоб поніжити своє тіло, “м’яке, біле й розсипчасте”. Він живе за рахунок своїх мужиків але ненавидить їх і боїться, не виносить “холопьего духу”. Він радується, коли якимось фантастичним вихром віднесло невідомо куди всіх мужиків, і повітря стало в його володіннях чистий-пречистий. Але зникли мужики, і наступив голод такий, що на базарі нічого купити не можна. А сам поміщик зовсім здичавів: “Весь він, з голови до ніг, обростив волоссями… а нігті в нього зробилися як залізні. Сякатися вуж він давно перестав, ходив же усе більше рачки. Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки…”. Щоб не вмерти з голоду, коли був з’їдений останній пряник, російський дворянин став полювати: помітить зайця – “немов стріла зіскочить із дерева, вцепится у свій видобуток, розірве її нігтями, так так з усіма нутрощами, навіть зі шкірою, з’їсть”. Здичавіння поміщика свідчить про те, що без допомоги мужика йому не прожити. Адже недарма, як тільки “рій мужиків” відловили й оселили на місце, “на базарі з’явилися й борошно, і м’ясо, і живність усяка”.

Дурість поміщика постійно підкреслюється письменником. Першими назвали поміщика дурним самі селяни, тричі називають поміщика дурним (прийом троєкратного повторення) представники інших станів: актор Садовский (“Однак, брат, дурний ти поміщик! Хто ж тобі, дурному, умиватися подає?”) генерали, яких він замість ” говядин-ки” почастував друкованими пряниками й льодяниками (“Однак, брат, дурний же ти поміщик!”) і, нарешті, капітан-справник (“Дурний же ви, пан поміщик!”). Дурість поміщика видна всім, а він віддається нездійсненним мріям, що без допомоги селян доможеться процвітання господарства, міркує про англійські машини, які замінять кріпаків. Його мрії безглузді, адже нічого самостійно він зробити не може. І тільки один раз задумався поміщик: “Невже він справді дурень? Невже та непохитність, що він так плекав у душі своєї, у перекладі на звичайну мову означає тільки дурість і божевілля?” Якщо ми зіставимо відомі народні казки про пана й мужика з казками Салтикова-Щедріна, наприклад з “Диким поміщиком”, те побачимо, що образ поміщика в щедринских казках дуже близький до фольклору, а мужики, навпроти, відрізняються від казкових. У народних казках мужик тямущий, спритний, спритний, перемагає дурного пана. А в “Дикому поміщику” виникає збірний образ трудівників, годувальників країни й у той же час терплячих мучеників-страждальців. Так, видозмінюючи народну казку, письменник засуджує народне довготерпіння, і казки його звучать як заклик піднятися на боротьбу, отрешиться від рабського світогляду

Казки Щедріна відрізняються щирими народностями. Піднімаючи в них самі злободенні питання російської дійсності, письменник виступає захисником народу й викривачем панівного класу. У казках Салтикова дійсно є деякі запозичення з народних казок. Це й чарівні перетворення, і вільна форма викладу, і головні герої – представники тварини мира

Щедринская казка, звичайно ж, зовсім особлива варіація казкової форми. Письменник уперше наповнив її гострим суспільним змістом, змусив неї розкривати драми й комедії людського життя. Майстер езопової мови, у казках, написаних в основному в роки найжорстокішої цензури, Щедрін використовує прийом іносказання. Під видом тварин і птахів їм зображуються представники різних класів і соціальних груп. Причому автор зло висміює не тільки всесильних панів, але й простих роботяг з їхньою рабською психологією. Салтиков-Щедрін нещадно критикує терпіння й сумирність простого російського народу

Хочеться зупинитися на казці “Дикий поміщик”, що написаний досить саркастично й гостро розумно. У ній протипоставлені представники різних соціальних шарів – народ і дворяни. З їдкою іронією автор пише: “У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик, жив і на світло глядючи радувався. Усього в нього було досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі, і садів. І був той поміщик дурний, читав газету “Звістка” і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте”. Зрозуміло, поміщик цей нічого робити не вмів і мріяв тільки про те, щоб позбутися від “холопьего духу”.

Один раз Бог почув його молитвам, і, нарешті, мужицький мир зник. І залишився “російський дворянин князь Урус-Кучум-Кильдибаев” один. Обертає на себе увага незвичайне прізвище. Подібні “багатоповерхові” прізвища з тюркським звучанням були приналежністю древніх, вищих аристократичних пологів, але під пером Щедріна вона здобуває безглузде й досить смішне звучання

Залишився поміщик один. Спочатку він є нам у вигляді “твердого душею” непохитного кріпосника, переконаного в природній, природному перевазі вищих кіл над простими, звичайними людьми, які дратують його навіть своєю присутністю

Але поступово він здичавів: “…весь він, з голови так ніг, обростив волоссями, немов древній Исав, а нігті в нього зробилися як залізні… ходив же усе більше рачки… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки… Але хвоста ще не придбав”. Натяк цілком ясний – працею селян живуть барі, і тому в них усього багато: і хліба, і м’яса, і фруктів. І виявляється, що в глибині нібито шляхетної особистості – навіть не дикун, а примітивна тварина. На людину “князь” схожий тільки доти, поки його годує, умиває й подає чистий одяг, словом, тримає в людському образі Сенька – збірний образ селянина

Але без “холопів” страждає не тільки поміщик. Туго доводиться й місту (припинився підвіз продуктів з маєтку) і навіть державі (комусь стало платити податки). Автор переконаний у тім, що творець основних матеріальних і духовних цінностей – народ, саме він – поїльник і годувальник, опора держави. Але в той же час Щедрін щиро ремствує на те, що народ занадто вуж терплячий, забитий і темний. Він натякає, що пануючі сили, що коштують над народом, хоча й жорстокі, але не такі вуж всесильні, і при бажанні їх можна перемогти


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет казки М. Салтикова-Щедріна “Дикий поміщик”

Categories: Нові твори

Links