Скорочено “Повернення Дон Кихота” Честертона
Аматорка старовини, молода й замислена Оливия Эшли була автором п’єси “Трубадур Блондель”. Цей історично відомий трубадур їздив, розспівуючи, по всій Європі в надії, що король Ричард Левине Серце, полонений в Австрії на шляху зі Святої Землі, почує його пісні й відгукнеться. Знайдений ним король після деяких коливань приймає тверде рішення повернутися на батьківщину, щоб під його рукою зберігалася й процвітала “стара добра Англія”. Проблемою постановки спектаклю є насамперед недолік виконавців
На незначну роль другого трубадура
Мрійлива Оливия Эшли тим часом з можливим тщанием працює над декораціями. Для досконалості їй необхідна та чиста червона фарба, що відповідає фарбам на стародавніх мініатюрах. У часи її дитинства таку фарбу продавали тільки в одній крамничці, а тепер неї й зовсім неможливо знайти. Допомогти їй, всерйоз отнесясь до подібному до доручення, здатний лише Дуглас Мэррел, представник знатного сімейства, що має репутацію людини, схильного віддаватися примхам і віддаватися пригодам
Наслідком цього є те, що він не цурається “дурного суспільства”, що коштує для інших нескоримою перешкодою на шляху до жаданого свавілля й пригод. Далі треба воістину героїко-комічна Історія подвигів Дугласа Мэррела. Він знаходить старий ученого, що знає секрет середньовічної червоної фарби. Він знайомиться з його теорією загибелі європейської цивілізації через епідемію сліпоти, що вразила західний мир і змушує воліти нудні сучасні барвники надихаючим фарбам середніх століть
Він рятує цього святого захисника яскравості від божевільного будинку. Він перемагає демонічного психіатра, що у результаті виявляється в єдино гідному його місці – клітці для душевнохворих. Він закохується в прекрасну дочку вченого старого. Нарешті, через десять тижнів Мэррел вертається в сивудское маєток з добутої їм баночкою чарівної червоної фарби
Голова його прикрашений фурманським капелюхом, і сам він керує стародавнім кебом – все це він придбав у свій час як засобу, необхідні для перемоги лицаря старої доброї Англії над новітнім драконом-психіатром. На величезному зеленому лузі маєтку Сивуд відбувається тим часом щось незвичайне. Над строкатою геральдичною юрбою дворян, одягнених у середньовічні одяги й збройних середньовічною зброєю, на троні сидить король, оточений пишною свитою. Надзвичайна серйозність і врочистість короля не відразу дозволяють довідатися в ньому вченого, сивудского бібліотекаря. Поруч із ним рудоволоса Розамунда із чудово блискаючою нагородною зброєю вруках.
У юрбі, що з подивом і легким презирством озирає дивний вид Дугласа Мэррела – недоречного тут представника викторианской епохи, – він довідається багатьох своїх світських знайомих. “Що ж це? Невже спектакль затягся на два з половиною місяця?” – “Як! Ви не знаєте? – відповідають йому. – Хіба ви не читали газет?
” Мэррел не читав їх. Він котив у своєму кебі по сільських дорогах, підвозячи тільки самотніх, що нікуди не поспішають подорожан. Тим часом політичний лад Англії радикально змінився. Уряд Його Величності передало всю повноту влади Лізі Лева – організації, що дійсно народилася з аматорського спектаклю “Трубадур Блондель” внаслідок того, що бібліотекар Херн не захотів розстатися з роллю короля. Його підтримала група однодумців на чолі з жагучий Розамундой.
В умовах політичної кризи, що возникли через потужний страйк гірників і робочих фарбувалень, уряд прийшло до рішення, що протистояти напору соціалістів на чолі з невтомним, чесним і талановитим Джоном Брейнтри може тільки нова сила, що опирається на романтичний порив любові до старих добрих традицій і втілена в реакционнейшей Лізі Лева. Виявившись у влади, Ліга Лева повернула середньовічні закони й установила правління Англії трьома бойовими королями. Королем Західної Англії став Майкл Херн.
У даний момент на цьому лузі відбувався королівський суд, на якому король повинен був вирішити суперечку страйкуючих робітників із власниками шахт і заводів. Страйкарі вимагали передати підприємства тим, хто на них працює. Хазяї вугільних і фарбувальних підприємств, підтримувані всім імущим класом, стояли тут, одягнені в костюми шляхетного стану й готові зі зброєю в руках захищати свою власність і привілеї. Перед початком суду король вислухав історію Дугласа Мэррела.
До великого обурення своїх прихильників, твердо й неколебимо стояли за ідею середньовічного маскараду, король вручив саме Мэррелу нагородну зброю, призначена для щирого лицаря, що свершили безкорисливий і прекрасний подвиг. І це незважаючи на всім очевидну безглуздість і комізм його пригод! Але наступне рішення короля приводить блискучу юрбу в настільки рішуче збурювання, що неминуче кладе кінець влади Херна, По-перше, король визнав в “анархісті” Брейнтри шляхетного й рыцарственного супротивника, по-друге, він вирішив, що приналежність фабрик і шахт робітником набагато більше відповідає законам середньовіччя, чим їхня приналежність колишнім власникам, що не є навіть майстрами професійних цехів. По-третє, король заявив, що, відповідно до новітніх генеалогічних досліджень, лише незначна частина аристократії, що зібралася тут, має справжнє право йменуватися нею. В основному ж це нащадки крамарів і мірошників
“Досить!” – викликнув лорд прем’єр-міністр, першим выступивший так недавно з ініціативою передачі влади Лізі Лева. “Досить!
” – рішуче повторив за ним лорд Сивуд. “Досить! Досить! – пронеслося над юрбою шляхетних лицарів
– Заберіть цього актеришку! Геть його! Замкнути його в книгосховище!” Пишна звита короля миттю зникла
Біля нього залишилися тільки Джон Брейнтри, Оливия Эшли й Розамунда Северн. До них приєднався й Дуглас Мэррел. “Мэррел, зупинитеся!
Згадаєте, хто ви насправді!” – крикнули йому. “Я останній ліберал”, – твердо відповідала людина в капелюсі кебмена. Розвиднювалося
На мрячну дорогу виїхав сухорлявий вершник зі списом, за ним безглуздо гримотів кеб. “Чому ви випливаєте за мною, Дуглас?” – суворо запитав лицар, що виявляє образ суму. “Тому що я не заперечую, щоб мене називали просто Санчо Панса”, – донеслося з високого місця кебмена. Як скитались вони по дорогах Англії, намагаючись захищати знедолених, міркуючи про долі цивілізації, допомагаючи слабким, читаючи лекції по історії, проповідуючи, борючись не із млинами, але з мірошниками й роблячи безліч подібних, а також зовсім незрівнянних подвигів, – про все це, можливо, ще розповість хто-небудь. Нам важливо зараз, що в скитаниях і пригодах переконання їх остаточно прояснилися
От вони: зупините лікаря, якщо побачите, що він безумніше пацієнта; зробіть це самі, тому що тільки чесна боротьба приносить результат. І далі із цього випливало, що Дон Кихоту необхідно повернутися. Зрештою вони повернули до заборонного для них заходу, убік Сивуда. Мрійлива Оливия Эшли переконалася, що чудесна фарба її дитинства повністю відтворює колір краватки Джона Брейнтри. Їхні шляхетні серця з’єдналися
Дуглас Мэррел довго не зважувався зробити речення дочки врятованого їм старого вченого: він побоювався, що почуття подяки не залишить їй можливості відмови. Але простота перемогла, тепер вони щасливі. Повернення Майкла Херна, його зустріч із Розамундой прирекли на щастя й цих двох
Розамунда, успадкувавши Сивуд після смерті свого батька, повернула його чернечому ордену. Там знову виникло абатство. Легенда говорить, що із цього приводу сумний лицар Майкл Херн чи ледве не вперше в житті пожартував: “Коли вертається безшлюбність, вертається й справжня значущість шлюбу”.
И в цьому жарту він був серйозний, як завжди.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)