Творчість Бабеля в імміграції й повернення на Батьківщину

Задовго до наших днів і еміграції “третьої хвилі” Бабель перевірив на собі долю емігранта. З родинних обставин він в 1927-1928 роках прожив якийсь час у Франції. Але зміна вражень і навіть готовність писати на новому матеріалі не знімали щиросердечної туги. І, повернувшись у Росію, він писав матері 28 жовтня 1928 року: “Незважаючи на всі турботи – почуваю себе на рідному грунті добре. Тут бідно, багато в чому смутно,- але це мій матеріал, моя Мова, мої інтереси. І я усе більше почуваю, як з кожним днем я вертаюся до нормального стану, а в Парижі

щось у мені було не своє, приклеєне. Гуляти за кордоном я згодний, а працювати треба тут”.

До своєї долі письменник ставиться з усвідомленим стоїцизмом. Але в літературних колах уже народжувалася Легенда про “прославлений молчальнике”, що зберігає свої рукописи в наглухо замкнених скринях. Письменник її не спростовував – він і сам час від часу говорив про свою німоту, про прагнення перебороти “барвистість” стилю, про спроби писати по-новому й про мучительности цих зусиль. “Так сильна його схильність до казкового, нереальному!” – захоплювався він талантом С. Эйзенштейна, працюючи з ним над

картиною “Бежий луг”. “Але нереальність у нас не реальна”,- з гіркотою додавав він, сам схильний до “нереального” зображенню реальності. Метушлива критика підстьобувала письменника, завіряючи, що, як тільки він остаточно відречеться від себе “колишнього”, перестане витрачати “роки на завоювання армії слів”, переборе свої “дитячі помилки” і прильнет до “нової дійсності”, все піде на лад. Бабель намагався, хоча не раз ремствував на неможливість “заразитися літературною гарячкою”.

До Першого з’їзду письменників мовчання Бабеля на тлі загального захвату перед дійсністю виглядало дивним. Його репутація початку деформуватися. Стало ясно, що він має потребу в захисті. Тоді^-те й народилося знамените виречення И. Эренбурга, що він “особисто плідний, як кролиця”, але відстоює право слоних вагітніти раз у кілька років. Сам же Бабель на з’їзді говорив про те, що читачеві дають “стандарт” замість “хліба мистецтва”, що в життя ввійшли й щільно неї заселили “казенні слова”, що це “вульгарність”, “злочин”, “контрреволюція”…

Мінялася епоха, мінявся час. З життя йшов, говорячи словами А. Блоку, “хміль” революції. Бабелеві було важко упокоритися із цим. Писати ставало усе сутужніше, зберігати віру в “життя, розкриту навстіж”, ставало усе складніше. Але письменник не міняв ні поглядів, ні вчинків. Він утішав себе в листі до свого друга А. Г. Слоним: “…Мені здається, що повільна моя робота підпорядкована законам мистецтва, а не халтури, не марнославства, не жадібності”. В 1929 році замість поїздки в Кисловодськ по особистих справах Бабель їде в Липецк до засланого туди за обвинуваченням у троцькізмі А. К. Воронскому. Це був цивільний учинок. Це був вибір. Це була спроба протистояти часу

А час ішов Бабель хотів би жити з ним у ладі й жадібно шукав нових вражень. Він багато їздив. В 1931 році він оселився в Молоденове, під Москвою, працював там секретарем сільради. У травні того ж року в кілометрі від Молоденова на дачі оселився М. Горький: відновивши стару дружбу, Бабель одержав можливість зустрічати в будинку Горького людей вищої влади. Йому це було вкрай цікаво: з ризиком для життя він заглядав “за край”. За запрошенням Горького якийсь час прожив у Неаполе, працюючи над п’єсою “Марія”. Але в 1933 році він знову будинку, знову мотається по країні

Сьогодні стає ясно, що незліченні поїздки по країні, що стали модою на рубежі 20-30-х років, будь те Донбас, Кабардино-Балкария, Днепрострой, радгосп “Гігант” або Київщина, куди Бабель їздив для збору матеріалу, або Польща й Німеччина, де письменник зупинявся на шляху у Францію як учасник Паризького Конгресу культури (1935),- все це поряд, звичайно, с уродженою цікавістю до життя було й компенсацією подавлених творчих імпульсів. Готовити номер журналу “СРСР на будівництві” на тему “Буряк” – чи могло це захопити, заспокоїти його?

Ні, звичайно. Критика як і раніше чекала від Бабеля пряного матеріалу про революції. Але хоча “Конармия” ще перевидавалася, у Бабеля, очевидно, не залишалося сумнівів у тім, що неприкрашене й фантасмагоричне зображення революції вже не вчасно. Вяч. Полонский, що перебував останні дні в посаді відповідального редактора “Нового миру”, записував в особистому щоденнику: “Бабель працював не тільки в Кінної,- він працював у Чека. Його жадібність до крові, до смерті, до вбивств, до всього страшного, майже садистична пристрасть до страждань обмежила його матеріал. Він був присутній при стратах, він спостерігав розстріли, він зібрав величезний матеріал про жорстокість революції. Сльози й кров – вот. його матеріал. Він не може працювати на звичайному матеріалі, йому нужен. особливий, гострий, пряний, смертельний. Адже вся “Конармия” така. А все, що в нього є тепер,- це, імовірно, про Чека. Він і в Конармию пішов, щоб зібрати цей матеріал. А публікувати боїться. Репутація в нього попутницька”.

Однак для того щоб писати про розстріли, Бабелеві не треба було пробиратися в підвали Чека: “сльози й кров” були довкола нього. В 1929-1930 роках він близько бачив колективізацію. Тоді ж, в 1930 році, він написав оповідання “Коливушка”, давши йому підзаголовок із книги “Велика Старица”. Бабель знову зштовхнув чолами високу й низьке, силу могутнього духовного здоров’я й агресивність каліцтва, споконвічну справедливість працьовитої людини й ненаситну спрагу темної сили до самоствердження. Як колись, він дійшов до споконвічних джерел життя і їхнє винищування зобразив як трагедію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Творчість Бабеля в імміграції й повернення на Батьківщину

Categories: Нові твори

Links