Скорочено “Де сходилося небо з пагорбами” Маканина
Композитор Георгій Башилов, слухаючи в гостях звичайну, примітивно-грубу застільну пісню, морщиться. Дружина композитора пояснює навколишньої, що він не ображається співом, а, навпроти, почуває себе винуватим за те, що в селищі, звідки він родом, його земляки зовсім не співають. Башилову здається, що провина його величезна. Обхоплюючи руками сиву голову (йому сильно за п’ятдесят), він чекає якоїсь кари, може бути, снеба.
И загадує собі, що вночі почує в тиші й темряві високий, чистий голос дитини. Аварійне селище невелике, усього три будинки,
Він жив у дядька, де годували й одягали, платили за нього в музичну школу в містечку, куди возили за тридцять кілометрів. У селищі співали на поминках, на святах і співали просто так, від нудьги, довгими вечорами. І маленький Башилов співав, набираючи голосом силу, і голос хлопчика звучав чисто, начебто він просто дихав. Потім він став грати на гармоніці, і люди пояснювали йому, що ніхто й ніколи так не грав.
Єдиний, кого Бог помітно обійшов, був дурачок Васик – антипод маленького Георгія. Коли Васик намагався мукати, підспівувати, його відганяли від стола – співати безголосому було не можна. Коли прийшов час продовжувати навчання, поселковские зібрали гроші й відправили Башилова в Москву, у музичне училище. Дядько на той час теж згорів. Повіз хлопчика в столицю Ахтынский, перший селищний силач із прекрасним низьким голосом
У Москві Ахтынского потрясло пиво. Поки Георгій здавав іспити, що супроводжує захоплювався його балами й м’яким пивним хмелем. Довідавшись, що Георгій надійшов і буде жити в гуртожитку, Ахтынский на залишки грошей загуляв і втратив голос – як виявилося, назавжди. Старенький викладач сольфеджіо пояснив Георгію, що все селище заплатило чудовим голосом Ахтынского за утворення Башилова. У перший раз Башилов поїхав у селище, коли йому здійснилося двадцять два роки
У междомье, за столами, баби пили чай. Георгія довідалися, з радісними вигуками зупинялися біля нього люди. Але бабка Василиса, проходячи мимо, повільно й роздільно проговорила: “В, пьявка… висмоктав з нас соки!
Душі наші висмоктав!” Після шумного застілля Башилову послали в Чукреевых, у спальні його дитинства. Башилов, засипаючи, відповів комусь: “Не витягав я соки…” Але думка про провину вже оселилася в нього душі
Пісенний запас селища здавався великий, але тільки двоє сталі музикантами – Башилов і його ровесник Генка Кошелев. Генка був співак слабкий, він-те й ссав із селища соки в тому розумінні, що тяг зі своїх батьків гроші, навіть після закінчення навчання. Він пив, співав по ресторанах. Згадавши про Генке, Георгій вирішив, що стара Василиса просто поплутала їх. Увечері аварійники співалися
Коли Башилов став грати на гармоніці, дві жінки беззвучно плакали. Ішло поступове визнання Башилова-Композитора, почасти заради цього визнання Башилов-Піаніст багато концертував. Коли йому було років тридцять п’ять, у Пскові, у перерві після першого відділення, до нього прийшов Генка Кошелев. Він просив земляка, відомого композитора, допомогти йому перебратися Вподмосковье.
Башилов допоміг. Через рік Генка на подяку запросив Башилова в заміський ресторан, де він співав для гостя. На той час Башилов написав кілька вдалих естрадних пісень, дві з них він подарував Геннадію для першого виконання, чим Кошелев був вражений. Башилов бачив, як люди в ресторані намагалися підспівувати оркестру, мукали, чим гостро нагадали безголосого дурачка Васика. Генкины запрошення стали Башилову в тягар, він і чути більше не хотів про ресторан “Петушок”.
Кілька років через Башилов поїхав у селище із дружиною. У междомье стояли порохняві столи, за яких пили чай дві баби. Усі розповідали: так само вдвох і пісню іноді запечуть, молоді слухають, але ніхто вже не підтягує. Башилов дивився туди, де сходилося небо схолмами.
Ця хвиляста лінія народжувала мелодію тільки в спогадах. Тут, наяву, ця місцевість була випита, як вода. Увечері вони із дружиною спостерігали пожежу, що гостро нагадав Башилову дитинство, і раннім ранком виїхали. Після свого авторського концерту у Відні Башилов у будинку у свого австрійського колеги “обкатав” свій новий квартет
Чужоземцям особливо сподобалася третя частина, що включає стародавні, що перегукуються Теми Аварійного селища. Башилов не удержався й пояснив, що із селищем існує трагічний зв’язок: там цієї чудової теми, на жаль, більше ні, тому що вона є в його музиці. Він як би зізнався. Він – кущ, що вільно або мимоволі висушує грунт, що бідніє
“Яка поетична Легенда!” – викликнули вінці. Хтось із них тихо вимовив: “Метафізика…” Всі частіше ввижався старіючий Башилову удар зверху, як розплата, у вигляді падаючої дошки з далекої дитячої пожежі, всі частіше дошкуляло почуття провини
Башилов вирішує їхати в селище, щоб учити там дітей музиці. Столів уже ні, на їхньому місці стирчать залишки стовпчиків. Баби, що пам’ятали його, уже вмерли, Башилов довго пояснює незнайомим жінкам, що він тут виріс. Разом з вахтою приходить старий Чукреев, він довідається Георгія, але пропонує постій – півкарбованця за ніч
Башилов іде до племінника Чукреева й довго пояснює, що хоче вчити поселковских дітей музиці. “Дітей?.. У хор?” – викликує мужик і сміється
И впевненою рукою включає транзистор – а от, мол, тобі й Музика. Потім, підійшовши впритул до композитора, говорить грубо: “Чого тобі треба? Вали звідси!” І Башилов їде. Але розвертає машину – попрощатися з рідними місцями.
Башилов сидить на напівупалій лаві, відчуваючи м’який щиросердечний спокій, – це прощання й прощення. Він неголосно наспівує пісню – одну із запомнившихся в дитинстві. І чує, як йому підспівують. Це недоумкуватий Васик, зовсім уже дідок
Васик скаржиться, що його б’ють і пісень не співають. Вони неголосно співають – тихо мукає Васик, намагаючись не сфальшувати. “Мінута, коли пролунав високий чистий голос дитини, наближалася в тиші й темряві нечутно, сама собою”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)