Скорочено “Антігона” Софокла
В Афінах говорили: “Вище всього в житті людському – закон, і неписаний закон – вище писаного”. Неписаний закон – вічний, він даний природою, на ньому тримається будь-яке людське суспільство: він велить шанувати богів, любити рідних, жаліти слабких. Писаний закон – в кожній державі свій, він встановлений людьми, він не вічний, його можна видати і скасувати. Про те, що неписаний закон вище писаного, склав афінянин Софокл трагедію “Антігона”.
Був у Фівах цар Едіп – мудрець, грішник і страдник. З волі долі йому випала страшна
Від кровозмісного шлюбу у Едіпа було два сини – Етеокл і Полігонік – і дві дочки – Антігона і Ісмена. Коли Едіп відрікся від влади, і пішов у вигнання, правити стали вдвох Етеокл і Полінік під наглядом старого Креонта, свояки і радника Едіпа. Дуже
Після загибелі Етеокла і Полініка владу над Фівами прийняв Креонт. Першим його справою був указ: Етеокла, законного царя, полеглого за батьківщину, поховати з честю, а Полініка, що призвів ворогів на рідне місто, позбавити поховання і кинути на поталу псам, і стерв’ятникам. Це було не в звичаї: вважалося, що душа непохованим не може знайти заспокоєння в потойбічному царстві і що мстити беззахисним мертвим – негідно людей і не жадав богам. Але Креонт думав не про людей і не про богів, а про державу і влади.
Але про людей і про богів, про честь і благочесті подумала слабка дівчина – Антігона. Полінік їй такий же брат, як Етеокл, і вона повинна подбати, щоб душа його знайшла таке ж загробне заспокоєння. Указ ще не оприлюднений, але вона вже готова його переступити. Вона кличе свою сестру Ісмен – з їхньої розмови починається трагедія. “Допоможеш ти мені?” – “Як можна? Ми – слабкі жінки, наша доля – покора, за непосильний немає з нас попиту:
Богів я шаную, але проти держави не піду “. -” Добре, я піду одна, хоча б на смерть, а ти залишайся, коли не боїшся богів “. -” Ти божевільна! “-” Залиш мене одну з моїм божевіллям “. – “Що ж, іди, все одно я тебе люблю”.
Входить хор фіванських старійшин, замість тривоги звучить радість: адже здобута перемога, Фіви врятовані, час святкувати і дякувати богів. Назустріч хору виходить Креонт і оголошує свій указ: герою – честь, лиходієві – сором, тіло Полініка кинуто на поталу, до нього приставлена варта, хто порушить царський указ, то помре. І у відповідь на ці урочисті слова вбігає стражник зі плутаними поясненнями: указ уже порушений, хтось присипав труп землею – хай символічно, але поховання відбулося, варта не встежила, а йому тепер відповідати, і він з жахом. Креонт розлючений: знайти злочинця або сторожі не зносити голів!
“Могутній людина, але людина жорстока! – Співає хор. – Він підкорив землю і море, він володіє думкою і словом, він будує міста і править; але до добра або до лихо його міць? Хто правду шанує, той хороший, а хто в кривду впав, той небезпечний “. Про кого він каже: про злочинця або про Креонт? Раптом хор замовкає, вражений: повертається стражник, а за ним – полонена Антігона. “Ми скинулися з трупа землю, сіли вартувати далі, і раптом бачимо: приходить царівна, плаче над тілом, знову обсипає землею, хоче вчинити узливання, – ось вона!” – “Ти переступила указ?” – “Так, бо він не від Зевса і не від вічної Правди: неписаний закон вище писаного, порушити його – страшніше смерті; хочеш стратити – страти, воля твоя, а правда моя “.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)