Сюжет трагедії Софокла “Трахинянки”

“Трахинянки” – значить “дівчини з міста Трахина”. Трахин (“скелястий”) – це маленьке містечко в глухій гірській окраїні Греції, під горою Цієї, недалеко від славної ущелини Фермопіл. Знаменитий він тільки тим, що в ньому прожив свої останні роки найбільший із грецьких героїв – Геракл, син Зевса. На горі Эте він прийняв добровільну смерть на багатті, піднісся до небес і став богом. Мимовільною винуватницею цієї його мученицької кончини була його дружина Деянира, вірна й любляча

Вона – героїня цієї трагедії, а хор

трахинских дівчин – це її співбесідниці

Майже всі грецькі герої були царями в різних містах і городках, – крім Геракла. Свою майбутню божественність він відпрацьовував підневільною працею на службі в незначного царя з Південної Греції. Для нього він зробив Дванадцять подвигів, один іншого важче. Останнім був спуск в Аид, підземне царство, за страшним триглавим псом, що сторожив царство мертвих. Там, в Аїді, він зустрів тінь богатиря Мелеагра, теж борця із чудовиськами, самого могутнього зі старших героїв. Мелеагр сказав йому: “Там, на землі, у мене залишилася сестра по імені Деянира; візьми її в дружин, вона

гідна тебе”.

Коли Геракл скінчив свою підневільну службу, він пішов на край Греції свататися до Деянире. Він прийшов вчасно: там текла ріка Ахелой, сама більша в Греції, і бог її вимагав Деяниру собі в дружин. Геракл схопився з богом у боротьбі, придавив його, як гора; той обернувся змієм, Геракл стис йому горло; той обернувся биком, Геракл зломив йому ріг. Ахелой скорився, урятована Деянира дісталася Гераклові, і він повіз її із собою в дорогу назад

Шлях лежав ще через одну ріку, а перевізником на тій ріці був дикий кентавр Несс, получеловек-полуконь. Деянира йому сподобалася, і він захотів викрасти її. Але в Геракла був лук і були стріли, отруєні чорною кров’ю многоглавой змії Гідри, що він колись переміг і порубав. Стріла Геракла наздогнала кентавра, і той зрозумів, що прийшла його смерть. Тоді, щоб помститися Гераклові, він сказав Деянире: “Я любив тебе, і хочу тобі зробити добро. Візьми крові з моєї рани й зберігай її від світла й людей. Якщо чоловік твій полюбить іншу, то намаж його одяг цією кров’ю, і любов його повернеться до тебе”. Деянира так і зробила, не знаючи, що Нессова кров отруєна стрелою Геракла

Пройшло час, і їй довелося згадати про цю кров. Геракл гостював у знайомого царя в місті Эхалии (у двох днях шляху від Трахина), і йому полюбилася царська дочка Иола. Він зажадав у царя її собі в наложниці. Цар відмовив, а царський син глумливо додав: “Не личить їй бути за тим, хто дванадцять років служив, як підневільний раб”. Геракл розсердився й зштовхнув царського сина зі стіни – єдиний раз у житті вбив ворога не силою, а обманом. Боги покарали його за це – ще раз віддали в рабство на рік до розпусної заморської цариці Омфале. Деянира нічого про це не знала. Вона жила в Трахине одна з юним сином Гиллом і терпляче чекала повернення чоловіка

Тут і починається Драма Софокла.

На сцені Деянира, вона повна тривоги. ІДУЧИ, Геракл велів їй чекати на нього рік і два місяці. Йому було пророцтво: якщо загинути – те від мертвого; а якщо не загинути – те повернутися й знайти нарешті відпочинок після праць. Але от пройшли й рік і два місяці, а його всі немає. Невже збулося пророцтво, і він загинув від якогось мертвого, і вже не повернеться доживати свої дні на спокої поруч із нею? Хор трахинянок підбадьорює її: ні, хоч у всякім житті є й радості й лиха, але батько Зевс не залишить Геракла! Тоді Деянира кличе свого сина Гилла й просить його піти на пошуки батька. Він готовий: до нього вже дійшов слух, що Геракл провів рік у рабстві в Омфали, а потім пішов походом на Эхалию – мстити цареві-кривдникові. І Гилл відправляється шукати його під Эхалию.

Ледь Гилл іде, як і справді слух підтверджується: від Геракла приходять вісники – сказати про перемогу й про близьке його повернення. Їх двоє, і вони не безликі, як звичайно в трагедіях: у кожного свій характер. Старший з них веде із собою групу безмовних бранок: так, Геракл отслужил свій рік в Омфали, а потім пішов на Эхалию, взяв місто, захопив бранок і шле їхніми рабинями Деянире, а сам повинен принести вдячні жертви богам і негайно буде вслід. Деянире жаль бранок: тільки що вони були знатними й богатими, а тепер – рабині. Деянира заговорює з однієї з них, найкрасивішої, але та мовчить. Деянира відсилає їх у будинок – і отут до неї підходить другий вісник. “Старший сказав тобі не всю правду. Не з помсти Геракл брав Эхалию, а з любові до царівни Иоле: це з нею ти зараз заговорювала, а вона мовчала”. Знехотя старший вісник визнає: це так. “Так, – говорить Деянира, – любов є бог, людина перед нею неспроможний. Почекай небагато: я дам тобі подарунок для Геракла”.

Хор співає пісню в славу всевладної любові. А потім Деянира розповідає трахинянкам про свій подарунок для Геракла: це плащ, що вона натерла тією самою кров’ю Несса, щоб повернути собі Гераклову любов, тому що їй кривдно ділити Геракла із суперницею. ” чиНадійно це?” – запитує хор. “Я впевнена, але не пробувала”. – “Упевненості мало, потрібний досвід”. – “Зараз буде”. І вона передає віснику закрита скринька із плащем: нехай Геракл надягне його, коли буде приносити вдячні жертви богам

Хор співає радісну пісню в славу Геракла, що вертається. Але Деянира в страху. Вона натирала плащ жмутом овечої вовни, а потім кинула цей кривавий жмут додолу, – і раптом, говорить вона, він скипів на сонце темною піною й розтікся по землі червоно-бурою плямою. Чи не загрожує лихо? чи не обдурив її кентавр? не чи отрута це замість привороту? І впрямь, не встигає хор її заспокоїти, як стрімким кроком входить Гилл: “Ти вбила Геракла, ти вбила мого батька!” І він розповідає: Геракл надяг плащ, Геракл зарізав жертовних биків, Геракл розпалив багаття для всеспалення, – але коли багаття дохнуло жаром на плащ, той немов прилип до його тіла, вгриз болем до костей, немов вогонь або зміїна отрута, і Геракл упала в корчах, з лементами проклинаючи й плащ, і ту, котра його надіслала. Зараз його несуть на носилках у Трахин, але чи донесуть живим?

Деянира мовчачи слухає це оповідання, повертається й ховається в будинок. Хор у жаху співає про лихо, що настало. Вибігає вісниця – стара годувальниця Деянири: Деянира вбила себе. У сльозах обійшла вона будинок, попрощалася з вівтарями богів, поцілували двері й пороги, села на шлюбне ложе й устромила меч у ліві груди. Гилл у розпачі – не встиг їй перешкодити. Хор у подвійному жаху: смерть Деянири в будинку, смерть Геракла у воріт, що страшней?

Наближається кінець. Вносять Геракла, він метається на носилках із шаленими лементами: переможець чудовиська, самий могутній зі смертних, він гине від жінки й волає до сина: “Помстися!” У проміжках між стогонами Гилл пояснює йому: Деянири вже ні, провина її – мимовільна, це неї обдурив колись злий кентавр. Тепер Гераклові ясно: пророцтва збулися, це він гине від мертвого, а відпочинок, що його чекає, – це смерть. Він наказує синові: “От два останні мої завіти: перший – віднеси мене на гору Цю й поклади на похоронне багаття; другий – ту Иолу, що я не встиг взяти за себе, візьми ти, щоб вона череди матір’ю моїх нащадків”. Гилл у жаху: заживо спалити батька, женитися на тієї, котра – причина смерті й Геракла й Деянири? Але противитися Гераклові він не може. Геракла несуть; ніхто ще не знає, що із цього багаття він піднесеться до небес і стане богом. Гилл проводжає його словами:

“Нікому недоступно прийдешнє зріти, / Але на жаль, сьогодення горестно нам / И ганебно богам, / А всього важче воно для того, / Хто впав роковою жертвою”.

И хор вторить: “Розійдемося тепер і ми по будинках: / Побачили ми жахливу смерть, / И багато борошн, небувалих борошн, – / Але на все була Зевсова воля”.

М. Л. Гаспаров


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет трагедії Софокла “Трахинянки”

Categories: Нові твори

Links