Сюжет трагедії Софокла “Антигонів”

В Афінах говорили: “Над усе в житті людський – закон, і неписаний закон – вище писаного”. Неписаний закон – вічний, він даний природою, на ньому тримається всяке людське суспільство: він велить шанувати богів, любити рідних, жалувати слабких. Писаний закон – у кожній державі свій, вона встановлений людьми, вона не вічний, його можна видати й скасувати. Про те, що неписаний закон вище писаного, склав афінянин Софокл трагедію “Антигонів”. Був у Фивах цар Эдип – мудрець, грішник і страждалець. З волі долі йому випала страшна

частка – не відаючи, убити рідного батька й женитися на рідній матері. По власній волі він стратив себе – виколов ока, щоб не бачити світла, як не бачив він своїх мимовільних злочинів. З волі богів йому було дароване прощення й блаженна смерть, Про життя його Софокл написав трагедію “Цар Эдип”, про смерть його – трагедію “Эдип у Колоні”.

Від кровозмісного шлюбу в Эдипа було два сини – Этеокл і Полигоник – і дві дочки – Антигонів і Исмена. Коли Эдип відрікся від влади й вийшов у вигнання, правити сталі вдвох Этеокл і Поліникнув під наглядом старого Креонта, свойственника й радника Эдипа. Дуже

незабаром брати посварилися: Этеокл вигнав Полиника, той зібрав на чужій стороні велике військо й пішов на Фивы війною. Був бій під стінами Фив, у двобої брат зійшовся із братом, і обоє загинули. Про цьому Эсхил написав трагедію “Семеро проти Фив”. У кінцівці цієї трагедії з’являються й Антигонів і Исмена, що оплакують братів. А про те, що було далі, написав в “Антигонах” Софокл.

Після загибелі Этеокла й Полиника влада над Фивами прийняв Креонт. Першою його справою був указ: Этеокла, законного царя, що впав за батьківщину, поховати із честю, а Полиника, приведшего ворогів на рідне місто, позбавити поховання й кинути на розтерзання псам і стерв’ятникам. Це було не у звичаї: уважалося, що душу непохованого не може знайти заспокоєння в загробному царстві й що мстити беззахисним мертвим – негідно людей і неугодно богам. Але Креонт думав не про людей і не про богів, а про державу й владу

Але про людей і про богів, про честь і благочестя подумала слабка дівчина – Антигонів. Поліникнув їй такий же брат, як Этеокл, і вона повинна подбати, щоб душа його знайшла таке ж загробне заспокоєння. Указ ще не оголошений, але вона вже готова його переступити. Вона кличе свою сестру Исмену – з їхньої розмови починається трагедія. ” чиДопоможеш ти мені?” – “Як можна? Ми – слабкі жінки, наша доля – покора, за непосильне немає з нас попиту:

Богів я шаную, але проти держави не піду”. – “Добре, я піду одна, хоча б на смерть, а ти залишайся, коли не боїшся богів”. – “Ти божевільна!” – “Залиш мене одну з моїм безумьем”. – “Що ж, іди; однаково я тебе люблю”.

Входить хор фиванских старійшин, замість тривоги звучить радість: адже здобута перемога, Фивы врятовані, час святкувати й дякувати богам. Назустріч хору виходить Креонт і оголошує свій указ:

Героєві – честь, лиходієві – сором, тіло Полиника кинуте на наругу, до нього приставлена варта, хто порушить царський указ, тому смерть. І у відповідь на ці врочисті слова вбігає стражник із плутаними поясненнями: указ уже порушений, хтось присипав труп землею – нехай символічно, але поховання відбулося, варта

Не встежила, а йому тепер відповідати, і він у жаху. Креонт розлютований: знайти злочинця або стражі не зносити голів!

“Могутня людина, але зухвалий! – співає хор. – Він скорив землю й море, він володіє думкою й словом, він будує міста й править; але до добра або до худу його міць? Хто правду шанує, той гарний; хто в кривду впав, той небезпечний”. Про кого він говорить: про злочинця або про Креонте?

Раптом хор умовкає, уражений: вертається стражник, а за ним – полонена Антигонів. “Ми змахнули із трупа землю, селі сторожити далі, і раптом бачимо: приходить царівна, плаче над тілом, знову обсипає землею, хоче зробити узливання, – от вона!” – “Ти переступила указ?” – “Так, тому що він не від Зевса й не від вічної Правди: неписаний закон вище писаного, порушити його – страшнее смерті; хочеш стратити – страти, воля твоя, а правда моя”. – “Ти йдеш проти співгромадян?” – “Вони – із мною, тільки тебе бояться”. – “Ти ганьбиш брата-героя!” – “Ні, я шаную брата-мерця”. – “Не стане другом ворог і після смерті”. – “Ділити любов – доля мій, не ворожнечу”. На їхні голоси виходить Исмена, цар обсипає і її докорами: “Ти – пособница!” – “Ні, сестрі я не допомагала, але вмерти з нею готова”. – “Не смій умирати із мною – я вибрала смерть, ти – життя”. – “Обидві вони божевільні, – обриває Креонт, – під замок їх, і так здійсниться мій указ”. – “Смерть?” – “Смерть!” Хор у жаху співає: божому гніву немає кінця, лихо за лихом – як хвиля за хвилею, кінець Эдипову роду: боги тішать людей надіями, але не дають имсбыться.

Креонту непросто було зважитися приректи на страту Антигонам. Вона не тільки дочка його сестри – вона ще й наречена його сина, майбутнього царя. Креонт викликає царевича: “Твоя наречена порушила указ;

Смерть – їй вирок. Правителеві коритися повинне у всім – у законному й у незаконному. Порядок – у покорі; а впаде порядок – загине й державу”. – “Може бути, ти й прав, – заперечує син, – але чому тоді все місто нарікає й жалує царівну? Або ти один справедливий, а весь народ, про яке ти печешся, – беззаконний?” – “Держава підвладно паную!” – викликує Креонт. “Немає власників над народом”, – відповідає йому син. Цар непохитний: Антигонам замурують у підземній гробниці, нехай урятують її підземні боги, яких вона так шанує, а люди її більше не побачать, “Тоді й мене ти більше не побачиш!” І із цими словами царевич іде. “От вона, сила любові! – викликує хор. – Ерот, твій Прапор – прапор перемог! Ерот – ловець кращих видобутків! Усіх скорив людей ти – і, скоривши, безумишь…”

Антигонам ведуть на страту. Сили її скінчилися, вона гірко плаче, але ні про що не жалує. Плач Антигони перегукується із плачем хору. “От замість весілля мені – страта, замість любові мені – смерть!” – “И за те тобі вічна честь: ти сама обрала собі шлях – умерти за божию правду!” – “Заживо сходжу я в Аид, де батько мій Эдип і мати, переможець брат і переможений брат, але вони поховані мертві, а я – живаючи!” – “Родовий на вас гріх, гординя тебе захопила: неписаний чтя закон, не можна переступати й писаний”. – “Якщо божий закон вище людських, то за що мені смерть? Навіщо молитися богам, якщо за благочестя повідомляють мене нечестивицею? Якщо боги за царя – спокутаю провину; але якщо боги за мене – поплатиться цар”. Антигонам ведуть; хор у довгій пісні поминає страждальців і страждальниць колишніх часів, винних і безневинних, дорівнює потерпілих від гніву богів

Царський суд свершен – починається божий суд. До Креонту є Тиресий, улюбленець богів, сліпий віщун – той, котрий застерігав ще Эдипа. Не тільки народ незадоволений царською розправою – гневаются й боги: вогонь не хоче горіти на вівтарях, віщі птахи не хочуть давати знамень. Креонт не вірить: “Не людині бога опоганити!” Тиресий піднімає голос: “Ти потоптав закони природи й богів: мертвого залишив без поховання, живу замкнув у могилі! Бути тепер у місті заразі, як при Эдипе, а тобі поплатитися мертвим за мертвих – втратитися сина!” Цар збентежений, він уперше просить ради в хору; чи поступитися? “Поступися!” – говорить хор. І цар скасовує свій наказ, велить звільнити Антигонам, поховати Полиника: так, божий закон вище людського. Хор співає молитву Дионису, богові, породженому у Фивах: допоможи співгромадянам!

Але пізно. Вісник приносить звістка: немає в живі ні Антигони, ні нареченого її. Царівну в підземній гробниці знайшли що повісився; а царський син обіймав її труп. Увійшов Креонт, царевич кинувся на батька, цар отпрянул, і тоді царевич устромив меч собі в груди. Труп лежить на трупі, шлюб їх відбувся в могилі. Вісника мовчачи слухає цариця – дружина Креонта, мати царевича; вислухавши, повертається й іде; а через мінуту вбігає новий вісник: цариця кинулася на меч, цариця вбила себе, не в силах жити без сина. Креонт один на сцені оплакує себе, своїх рідних і свою провину, і хор вторить йому, як вторив Антигонах: “Мудрість – вище благо, гординя – гірший гріх, пиха – спесивцу страта, і на старість вона нерозумного розуму вчить”. Цими словами закінчується трагедія

М. Л. і В. М. Гаспаровы


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет трагедії Софокла “Антигонів”

Categories: Нові твори

Links