Російське дворянство в російській літературі
XIX століття – вік небувалого розквіту російської класичної літератури. Письменники цієї епохи, багатої великими подіями, залишили величезну творчу спадщину. За словами Бєлінського, “Горі від розуму” А. С. Грибоєдова й “Євгеній Онєгін” А. С. Пушкіна заснували наступну літературу. У шістдесятих роках XIX сторіччя з появою роману Л. Н. Толстого ” Війна й мир” російська Література одержала наймогутніший поштовх до свого подальшого розвитку
Описуючи Росію того часу, її різні верстви населення, звичайно ж, як Грибоєдов і Пушкін,
Всі те ж бреше Любов Петрівна, Іван Петрович так само дурний…
Пушкін і Грибоєдов у своїх добутках показали, що в той час у Росії було неважливо, яке якість утворення, у моді було все іноземне, люди ж з “вищого суспільства” цуралися національної культури (“нам без німців немає спасенья”, “ми все вчилися потроху, чому-небудь і як-небудь…”).
В “Війні й світі” думка про те, що “вище світло” був відчужений від російського національного побуту, виражена особливо яскраво. У такому середовищі немає місця патріотичним почуттям. А коли під час війни 1812 року весь російський народ устав на захист Батьківщини, коли вирішувалася доля Батьківщини, люди такого складу, як Берг, Борис Трубецькой, намагалися зробити з війни спосіб збагачення
И в “Горі від розуму”, і в “Євгенію Онєгіні”, і в “Війні й світі” підкреслена безликість, статичність “сильних миру цього”. У них немає ніякої індивідуальності, все фальшиво, а суспільна думка – це для них саме головне. Усі прагнуть до якоїсь загальноприйнятої мірки, бояться заявити про свої почуття, думки. А приховувати щиру особу під маскою вже міцно стало звичкою. Грибоєдов навіть не дав імен князівнам Тухоухиним, пронумерувавши їх. А Фамусов, активний виразник принципів московського дворянства, у жаху викликував: “Ах! Боже мій! що стане говорити княгиня Марья Алексевна!” Толстой же зрівняв салон Ганни Павлівни Шерер, де збирається вища знать Петербурга, із прядильної майстерні, у якій тече розміряне, монотонне, механічне життя
Сама Ганна Павлівна рівнялася з хазяїном прядильної майстерні. Вона постійно “заводила рівномірну, ритмічну розмовну машину”. Іншого героя “великого світла”, Василя Курагина, автор наділив штучними рисами: “говорив він, як заведені годинники”, не змінюючи голосу, як актор, що завчив свою роль. А Пушкін писав:
Але всіх у вітальні займає
Така нескладна вульгарна дурниця,
Усе в них так блідо, равнодушно,
Вони обмовляють навіть нудно…
И в Грибоєдова, і в Пушкіна, і в Толстого більша частина дворянства показана як бездуховне, порожнє суспільство, де панує лицемірство, підлабузництво й неправда. Перший розділ “Євгенія Онєгіна” присвячений опису дозвілля головного героя. Але так, як він, безглуздо проводить час і весь “велике світло”, страждаючи від нудьги й суєти. Поет писав, що “навіть дурості смішної в тобі не зустрінеш, світло порожній” і що серед пліток і інтриг, який обплутані всі бали й вечори, не спалахне ні однієї здорової думки. У Грибоєдова коло занять Фамусова звужений до мінімуму: “у вівторок кликаний я на форелі”, “у четвер я кликаний на погребенье”, а наприкінці тижня Фамусов повинен хрестити. Мораль фамусовского суспільства полягає в тім, щоб “згинатися вперегиб”, догоджаючи всім, залежати від інших так вибивати собі побільше чинів.
В “Війні й світі” ціль життя людей, світської й військової кар’єри – бути на очах, одержати “тепленьке містечко”, багату дружину, пробратися до “верхів”. Інтриги, кар’єра й багатство – от наскільки обмежене коло їхніх інтересів. Виходячи з опису дворянства в цих трьох добутках, можна зробити висновок, що більша частина дворянства – бездуховне суспільство, де немає різниці між добром і злом, де є тільки корисливі запити, де неважливі почуття людей, немає ніякої справи до долі Батьківщини й народу
Однак дворянство неоднорідно. І Грибоєдов, і Пушкін, і Толстой представили антиподів більшій половині “вищого світла” – це й Чацкий в “Горі від розуму”, і якоюсь мірою помісне дворянство в “Євгенію Онєгіні”, і Наташа Ростова, Пьер Безухов, Андрій і Марья Болконские в Толстого. У Грибоєдова протиріччя між граждански активною особистістю й реакційною більшістю зародилося із самого початку: приїхавши в Москву, Чацкий порушив застійне існування мирка тупоумних Скалозубів, підлабузників Мовчали-Них, чванливих Фрюминих. Чацкий страждав, випробовував “мильон роздирань”. За словами Гончарова, Чацкого зломили кількістю старої сили, а він їй завдав удару якістю нової сили. Але він не самотній, чим і наводить страх на кріпосників. Трагедія Чацкого – трагедія “розуму, що алчут пізнання”. Роздирання ж Онєгіна в іншому: будучи неабиякою особистістю, він безцільно прожив життя, не нагромадивши ніякого духовного потенціалу. Але, по-моєму, не можна у всім винити середовище, у якій обертався Онєгін. Людина сам здатна вирішити, що йому робити. За словами Лебедєва, Онєгін і Чацкий зійшли зі сцени, а молчалини залишилися невразливі.
Помісне дворянство Пушкін описав з більшою симпатією, чим московському й петербурзьке, хоча і їхньому мирі далекий від ідеалу, їхні інтелектуальні запити невеликі, вони наближені до природи. На відміну від Онєгіна Пьер Безухов зумів уникнути впливу світського суспільства, він був там не зрозумілий, як і Чацкий. Пьер постійно перебував у русі, пошуку, сумнівах, у безперервному внутрішньому розвитку
Андрій Болконский близький Пьеру у своїх шуканнях сенсу життя. А Наташа Ростова й Тетяна Ларіна були особливо близькі до народу на відміну від грибоедовской Софії
Якщо Грибоєдов приділив більше уваги конфлікту заскнілого московського барства із прогресивно мислячою частиною дворянства, то в романі “Євгеній Онєгін”, що був названий Бєлінським “енциклопедією російського життя”, дана картина неоднорідного дворянства: патріархального московського, порожнього петербурзького й помісного. Лотман писав, що образ “вищого світла” одержав у Пушкіна подвійне висвітлення: з одного боку, “велике світло” – це об’єкт осудження, а з іншого боку, світське середовище – це сфера, де розвивається російська культура. Товстої ж більшою мірою описав життєві шукання кращої частини дворянства, протиставляючи їй знати Петербурга. У розумінні Толстого народ – це краща частина дворянства, невіддільна від народного грунту, на відміну від пушкінського й грнбоедовского світського суспільства. Я думаю, що суспільна позиція авторів виражена саме в характеристиці дворянства
(2 votes, average: 3.00 out of 5)