Історія XX століття в російській літературі

Так вуж зложилося, що на події в Росії в XX столітті існувало дві точки зору: комуністична й некомуністична. Тому всі основні події (революція, громадянська Війна, друга світова війна, а також післявоєнний період) висвітлювалися в літературі з різних позицій. Цей поділ був обумовлений ситуацією – всіх інакомислячих карали. Тому деякі письменники в обмін на “волю творчості” у межах комуністичних рамок поступилися своїми переконаннями. Деякі отямилися – самогубство Фадєєва тому приклад

Інші піддавалися гонінням, але писали те,

що думали, правду. XX століття було багато історичними подіями, і тому історична тема не могла випасти з уваги письменників. Громадянська війна – два зовсім різних добутки на цю тему: ” Біла гвардія ” Михайла Булгакова й “Чапаєв” Дмитра Фурманова. Перший описує життя дворянської сім’ї в місті, що захоплює Петлюра, другий – подвиги начдива Чапаєва. Булгаков присвятив свій роман проблемам мирних жителів у неясне для держави час

Тема Булгакова ближче мені. На мій погляд, розглядати образ ідеального командира, не зачіпаючи братовбивчого характеру цієї війни, у якій гинуть тисячі випадкових людей –

нелюдяно. Комуністична Література свідомо не стосується цієї Теми – адже громадянська війна була “у порятунок націй”, і вона людям нібито принесла рятування, тому Фурманів начебто не зауважує протилежну сторону – весь свій роман він присвятив Чапаєву, його підлеглим. Отут “на сцену” і виходить булга-ковская “Біла гвардія”, а разом з нею теза: громадянська війна принесла рятування однієї частини населення й зруйнувала життя іншої – у цьому суть громадянської війни, але комуністи її замовчують, прикриваючись “пригодами” Чапаєва. Період історії Росії (СРСР) після громадянської війни й до початку Великої Вітчизняної практично не згадується в добутках опонентів комуністичної моралі. Протистояння двох “таборів” у російській літературі триває в розкритті теми Великої Вітчизняної війни

Найвідомішим добутком про війну, на мій погляд, є “Молода гвардія” А. Фадєєва. Протистоять йому поема “Василь Теркин” А. Твардовского й оповідання А. Солженицына “Випадок на станції Кочетовка”. Тут буквально дзеркальне відбиття добутків про громадянську війну. У Фадєєва й всіх інших комуністичних пропагандистів протягають між рядків гасла: на фронті – “Ні кроку назад”, “На Берлін”, “За Батьківщину, за Сталіна”, у тилу – “Усе для фронту, усе для перемоги”.

Судячи з гасел, у країні ніяких протиріч – солдати б’ються на фронті, люди самовіддано працюють у тилу. Але є нюанси. Саме на них акцентує увагу “некомуністичний табір”. Так, люди в тилу віддавали останні сили для перемоги

Але цих людей незадовго перед війною залякали репресіями настільки, що вони боялися ворогів народу (і Сталіна!) так, що бачили їх у кожній людині. Їхня самовідданість (про яку пишуть письменники-комуністи) була заснована на страху (про яке вони не пишуть). Саме страх перед покаранням за помилку змушує молодого лейтенанта з оповідання “Випадок на станції Кочетовка” заарештувати безневинного солдата, що мав необережність відстати від поїзда. Але повернемося Кфадееву.

Молодогвардійці, на мій погляд, надійшли як чесні люди, що страждають душею за долю своєї батьківщини. Нам же Фадєєв представив це як подвиг комсомольців! Тобто вони надійшли так тому, що вони були комсомольцями

Але будь вони безпартійними, вони надійшли б так само, тобто справа не в комсомолі, а в людях, що складаються в ньому, у їх беззавітному партиотизме. Війну виграли не комсомол і компартія, а просто чесні люди. Ця моя теза як би підтверджує поема Твардовского “Василь Теркин”.

У ній, у поемі про війну, немає згадування про компартію. Солдати воюють, відпочивають, жартують – але ніде не згадується КПРС. Навіть головний герой Василь Теркин не складається в партії. Взагалі в добутках про війну немає такої чіткої різниці між двома “таборами” письменників, як у добутках про громадянську війну або про післявоєнний період

Всі письменники “сходяться” На тім, що війну виграли російські Люди, але (починаються розходження) під впливом моральних догм КПРС (Фадєєв) або на основі свого характеру (Твардовский). З добутків, що описують факти нашого життя в XX столітті, мені найбільше подобаються добутки післявоєнної епохи, а конкретніше – описывающие наше життя такий, який вона була насправді: “Вірний Руслан”, “У колі першому”, “Один день Івана Денисовича”. Їхні автори – дисиденти А. Солженицын, Г. Владимов.

Не випадково у всіх цих добутках описуються табори й в’язниці. Табір і в’язниця – два символи влади КПРС. Причому парадокс – верб в’язниці, і в таборі людей змушують приносити користь (“Один день Івана Денисовича”, “У колі першому”). Центральний добуток цього періоду – безсумнівно роман Георгія Владимова “Вірний Руслан”.

Трагедія людей і собаки – Система й Служба зіпсували, скалічили їхню свідомість, сприйняття навколишніх подій. Вони перетворилися в рабів, самі цього не розуміючи, і коли життя рятує їх від рабства, вони знову прагнуть у нього. Вони не представляють себе поза Системою й Службою – вони моральні шрами на тілі суспільства, які не зможуть ніколи зажити

У наш час всьому вужі стало ясно, що комуністична точка зору на історію, м’яко говорячи, упереджена, і тому, щоб оцінити ті події, потрібно, на мій погляд, користуватися добутками неідеологізованих письменників, хоча й інших не потрібно обділяти увагою


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія XX століття в російській літературі

Categories: Нові твори

Links