Рецензія на повість В. Г. Распутіна “Прощання із Запеклої”
Валентин Григорович Распутін народився в 1937 році в селі Усть-Уда Іркутської області. Перші збірники оповідань і нарисів Распутіна були надруковані в 1965-1967 роках: “Василь і Василиса”. Популярність йому принесла повість “Гроші для Марії”. Здавалося б, описана звичайна ситуація недостачі, що обернулася трагедією для Марії. Однак проблематика роману глибше: розкриття нового явища в селі – активізація грошей. Автора захоплювали характери своєю природністю, внутрішньою красою. Такі характери він відкрив у сибірському селі. Новий
Зовсім реальні ситуації й характери старого й нового села стали приводом для філософських міркувань автора про проблеми буття: про життя й смерть, вірності й зрадництві, про подяку й пам’ять. “Прощання із Запеклої” – продовження драми народного життя у філолофсько-моральному аспекті. Сюжет добутку – Історія затоплення острова з однойменною назвою. Люди представлені в момент розставання із землею. Однак цей окремий випадок –
“Прощання із Запеклої” – узагальнено-символічна за змістом Драма, у якій Мова йде про людську пам’ять, вірність своєму роду. Головна героїня – Дар’я. Однієї з основних рис її характеру є почуття збереження пам’яті, відповідальності перед предками. Те ж питання, звернений до себе й дітям, до минулим і майбутнім поколінням, поставлений ще Ганною Степанівною (“Останній строк”), тепер з новою силою звучить і в мовленнях Дар’ї, та й у всьому змісті добутку: “И хто знає правду про людину… Що повинен почувати людина, заради якого жили багато поколінь? Нічого він не почуває. Нічого не розуміє”. Дар’я знаходить головну частину відповіді: “Правда в пам’яті. У кого немає пам’яті, у того немає життя”. У повісті описаний конфлікт “батьків і дітей”, оскільки моральному будинку Дар’ї протипоставлена позиція онука Андрія, натхненного всім новим, прогресивним. Повість виконана символіки: у Ма-Тере ми вгадуємо символ життя, а можливо, нашу землю; у Дар’ї – охоронницю цього життя, мати, вустами якої говорить сама істина. Ця повість – своєрідне попередження про небезпеку, що загрожує матері-землі, “подібно острову”, що загубився “у космічному океані”. У повісті багато інших символічних образів: символічний образ хати, що Дар’я обряджає перед спаленням; туман, що ховає острів. І, лише відволікаючись від реальної конкретності змісту, стає зрозуміла рішучість Дар’ї і її подруг не розставатися із Запеклої (землею) і розділити її долю. У цілому повести властива гостра публицистичность, висока толстовська повчальність, апокалипсичность світосприймання. Звучання центральної Теми несе в собі високу біблійну трагічність. У критику оспаривался фінал повести, заперечення викликала концепція добутку, що вступає в протиріччя з ідеями прогресу.
Звичайно, зміст добутку і його фінал складні для сприйняття, а тому є підстави для різних інтерпретацій. І проте неможливо ототожнювати автора і його героїв, авторську позицію з думками й ідеями, які відбивають героїні. Відповідаючи на запитання про те, які герої його, як письменника, залучають, В. Распутін помітив: “Більше Дар’я. Для письменника немає й не може бути людини кінченого. Ми повинні судити або виправдувати. Або – або… намагайтеся зрозуміти, осягти душу людську. Поки жива людина, яким би поганим він не був, є надія, що крапка в його долі не поставлена”. Таким чином, “Прощання із Запеклої” – добуток про долю сибірського села, про селян. Серед особливостей распутинской прози можна відзначити повернення до “непримітного” героєві, прагнення автора перенести увага від дослідження характеру героя до дослідження історичної долі селянства. У його повістях поетичною багатозначністю й символістикою наповнюються поняття-образи будинку, землі. Ці образи закономірно можуть зайняти своє місце в ряді знайдених російською літературою художніх асоціацій
(1 votes, average: 5.00 out of 5)