Рецензія на повість В. В. Бикова “Обеліск”
Величезний інтерес представляє творчість відомого білоруського письменника Василя Бикова. Велика кількість повістей, оповідань було присвячено Великій Вітчизняній війні, героїзму і мужності наших людей. Розквіт творчості письменника припав на шістдесяті-сімдесяті роки. Саме в той час побачили світ такі великі твори автора, як “Сотников”, “Дожити до світанку”, “Вовча зграя” та інші.
Події Великої Вітчизняної війни з плином часу не втрачають свого значення. Не випадково письменники і поети, публіцисти і драматурги знову
Для літературних творів перших воєнних років було характерне прагнення письменників до епічного охоплення та осмислення дійсності.
У художній літературі повоєнних десятиліть на перший план виступають теми пережитого під час війни й переосмислення подій тих років. Саме до цього періоду відноситься і творчість В. Бикова.
Незважаючи на те що більшість його повістей присвячені темі війни, вони значно відрізняються від творів інших авторів, які писали про цей час. Письменника в першу чергу
Іншою відмітною рисою творів В. Бикова є те, що герої письменника, потрапляючи в незвичайні ситуації, розкриваються з несподіваного боку. От як сказав один з героїв В. Бикова: “Ось що значать умови. Напевно, в одних умовах розкривається одна частина характеру, а в інших – інша. Тому у кожного часу свої герої “. Найбільш яскраво це виявляється в непростих умовах війни. У своїй повісті “Сотников” письменник показує, як дуже сильний фізично і на перший погляд ідейний хлопець насправді, потрапляючи в складну обстановку, виявляється боягузом і негідником, а зовні слабкий і м’який за характером Сотников – духовно сильним і чесною людиною.
Але найбільшою мірою проблема морального вибору відображена в повісті В. Бикова “Обеліск”, в якій автор розповідає про непросте, трагічну долю звичайного сільського вчителя Алеся Івановича Мороза. У серцях своїх односельців він назавжди залишається істинним героєм, хоча офіційно таким і не був визнаний. І вже через багато років після війни один з молодих чиновників стверджує, що вчинок вчителя не можна назвати подвигом.
Вперше про Алес Івановича ми дізнаємося з розповіді ТКА-чука, присутнього на похороні вчителя, Павла Міклі-шевіча, який усе своє життя присвятив тому, щоб вчинок Мороза все ж таки був оцінений як подвиг, а його ім’я внесено до списку героїв, у пам’ять яких в селі був поставлений обеліск.
Алесь Іванович дарував свою любов і турботу учням, які за довгі роки спілкування стали йому рідними. Одних він проводжав пізно ввечері додому, інших захищав від гніву батьків, брав на себе провину дітей, що скоїли негарні вчинки, вважаючи, що це його недогляд як педагога. Але головне, Мороз не намагався зробити зі своїх учнів “відмінників навчання і слухняних зубрив”, перш за все, він намагався допомогти стати їм справжніми людьми. І всі подальші події підтвердили правильність цього вибору.
У повісті є прекрасні рядки про сільських вчителів, і не можна не відзначити, з якою вірогідністю розповідає автор про їх величезній ролі у духовному розвитку народу. “Мороз був одним з них, хто зробив для людей багато, часом на свій страх і ризик, незважаючи на труднощі і невдачі”.
Таким був Алесь Іванович у мирний час. Коли ж почалася війна, він не покинув рідні місця, не поїхав скороспішної до Мінська разом з райкомівці, а домігся дозволу у німецької влади продовжувати роботу в школі. Мороз вважав, що “не для того він олюднювати цих хлопців, щоб їх потім расчеловечілі”. На відміну від тих, хто зазнав перетворення з помічника прокурора в поліцая, а з господарського колгоспника у запекле ненависник Радянської влади, Алесь Іванович залишився самим собою, залишився вчителем, допомагав партизанам.
Але воістину суворі випробування випадають на долю хлопців, беззавітно відданих свого наставника. Намагаючись врятувати від арешту Мороза, хлопці опиняються в полоні у німців. Але навіть під тортурами фашистів, яким піддаються хлопці, ніхто з них не говорить про Алес Івановича.
Добровільна здача Мороза німцям може бути розцінена різними читачами по-різному. Я ж вважаю, що цей вчинок Олеся Івановича був узгоджуватися не з абстрактними правилами поведінки, а з вимогами його особистої совісті, з його розумінням свого людського і учительського дому: він не міг зрадити своїх учнів, не міг кинути їх одних у передсмертний годину. І до останнього моменту Мороз залишався благородною людиною, не вважаючи себе героєм. Він намагався підбадьорити, заспокоїти хлопців. На щастя, перед стратою одному з хлопчиків вдалося втекти, він був важко поранений, але зміг вижити, а через багато років продовжив справу свого вчителя.
Алесь Іванович Мороз зустрів смерть разом зі своїми дітьми, як Янош Корчак, польський вчитель, який пішов у газову камеру разом з учнями. Автор ніде не згадує цього імені, але аналогія виникає сама собою.
В. Биков звертається до вічним, “нетлінним” тем. Ідея доброти і самопожертви завжди тривожила уми і серця навіть найбільш видатних російських письменників. Ми знаходимо її в роздумах Болконського і Безухова, Раскольникова і князя Миш-кіна про життя і смерть, про людський борг і гуманізм, у спорах Ієшуа та Пілата про справжні людські цінності. Як і багато інших творів письменника, повість “Обеліск” справляє велике враження, змушує багато про що задуматися. Я вважаю, що благородна людина, навіть якщо він фізично слабкий (адже Мороз був майже калікою), поодинці здатний зробити героїчний вчинок, піти на самопожертву заради порятунку ще більш слабких і беззахисних. Таким чином, розповідаючи у своїй повісті про життя і героїчний вчинок свого героя, В. Биков намагався відповісти на головне питання: як серед жахів війни людям вдається зберегти в собі істинно людське: доброту, любов, співчуття, готовність прийняти смерть за своїх близьких. І в цьому плані головна думка “Обеліска” виходить далеко за рамки опису подій війни і стикається з кращими традиціями вітчизняної літератури – пошуком моральних істин, до яких постійно зверталися в своїх творах такі письменники, як Л. Толстой, Ф. Достоєвський, М. Булгаков і багато інших.
Обеліски… Обеліски… Багато їх на моїй рідній землі.
Для мене вони – символ величі духу полеглих і моральної чистоти живуть.
Проходять десятиліття, але ідеї самопожертви в ім’я Батьківщини живуть. Вони живі в тих стареньких, які молодими пройшли війну, в “дітей війни”, які виростили нове покоління з ідеалами відданості Батьківщині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)