Рецензія на повість В. Токарєвої “Я є. Ти є. Він є “

Вікторія Токарєва відрізняється від усіх сучасних російських письменників перш за все тим, що її повісті і розповіді наповнені життям, як кімната наповнена музикою, коли включаєш магнітофон. Коли читаєш її твори, створюється враження, що все це відбувається в сусідньому будинку, що у людей просто немає фіранок на вікнах і ти, сидячи увечері біля вікна, досконально вивчаєш їх життя, спостерігаєш і вдивляєшся в їхні долі. Повість “Я є. Ти є. Він є “, за якою був знятий однойменний фільм, – одне з тих творів, в якому так майстерно сплітаються

життєвість і незвичність. Між рядків читається назва: “Я є. Ти є. Ми є “. Більше нічого не треба.

Мати щаслива, що є син, син щасливий, що у нього є дружина і що його дружина є. Люди, безкорисливо люблять один одного, сплітаються в трикутник через ревнощі, назріває конфлікт. Головною героїнею є Ганна, сорокап’ятирічний жінка, і читач бачить світ її очима, хоча Токарєва пише від третьої особи. Ганна викладає французьку мову в звичайній школі: je suit, tu est, il est. Я є. Ти є. Він є. Після смерті чоловіка в її житті нікого не залишилося, крім одного сина Олега, який, незважаючи на те що вже достатньо дорослий, живе з нею і не

одружений. Мати страшно хвилювалася, якщо син затримувався після роботи (а працював він хірургом), хвора уява малювала страшні картини його загибелі від СНІДу, від рук п’яних приятелів або під колесами шаленого водія. І ось посередині однієї з тих безсонних ночей Олег з’являється в обнімку з білявою красунею. Ірочка, маленька, тендітна і гарненька, залишається жити в їхній квартирі, руйнуючи усталені традиції і не звертаючи ніякої уваги на встановлені правила. Трохи пізніше Олег заявляє Ганні, що вони з Ірочка одружені і що він приховав від неї весілля, тому що боявся материнського гніву.

“Зазвичай Олег цілував матір у щоку, але сьогодні між ними висіло п’ятдесят кілограмів Іринки”.

Ревнощі засліплює Анну, вона грубить Іринці, Олег марно намагається примирити улюблених жінок, встаючи на бік дружини, і, врешті-решт, Ірочка збирає валізи і йде. Увечері, після роботи, Олег теж забирає свої речі і ісче зает з життя Анни. Життя стає безбарвною, порожній, холодний. Злість, депресія, самотність стають нерозлучними приятелями Анни. Але незабаром Олег повертається убитий горем. Ірочка потрапила в аварію і стала інвалідом, представляла собою живий труп. Олег працював, і піклуватися про дівчинку було нікому. “Анна застигла в дверях і вперше за весь час їхнього знайомства зазнала людське почуття, звільнене від ревнощів. Це почуття називалося Співчуття. Співчуття з’їло ненависть, як сонце з’їдає сніг “. Ірочка потребувала серйозного лікування: по краплі ліки кожні півгодини з шести тридцяти до вісімнадцяти годин дня. Ганна вирішила її виходити. Краплі з’їли її життя. Всі існування, що складається в довгі місяці, тепер крутилося навколо крапель, Іринки і великий кудлатою дворняги на ім’я Дік.

Але незабаром Ганна навчилася рано вставати, розмовляти з мовчазною жінкою і веселою собакою, дихати на повні груди, любити Ірочку. Дружина сина, така противна і ненависна, стала самим близьким і рідним істотою. Ірочка поступово одужувала, починала знову усвідомлювати те, що відбувається. А Олег, так пристрасно любить дружину і матір, але втомлений від життя поруч з живою, не рухається, “лялькою”, заводить на роботі коханку. Жінка легкої поведінки “заковтує його з черевиками”, синку все рідше і рідше з’являється вдома. Закінчується повість зворушливою прогулянкою Іринки з Діком під вікнами Ганни – її першої прогулянкою після болісних місяців хвороби: “Собака була велика, Ірочка слабка. Вона зауважила щось надзвичайно її зацікавило, різко рвонула, від чого Ірочка змушена була пробігти кілька кроків.

– Дік! – Злякано скрикнула Ганна, розгорнула вікно і сильно висунулася. Собака стулила морду, вишукуючи серед вікон потрібне. Ганна посварилася на неї пальцем. Ірочка теж підняла обличчя. Значить, почула. Ганна бачила два звернених до неї погляду – людський і собачий. І раптом зрозуміла: ось її сім’я. І більше у неї немає нікого і нічого “.

Ця повість про жінку, безкорисливо пожертвувала місяцями свого життя заради ненависного їй людини, змушує задуматися про великого почуття самопожертви, що вдихнув життя у молоденьку, нещасну дівчину. Повість про те, що в нашому жорстокому сучасному світі, де кожен сам за себе і людина людині вовк, ще є місце високих почуттів, хай і виросли на низовинної грунті ревнощів та злості. Характерною особливістю повісті є те, що в ній немає ідеально позитивного або негативного героя. А адже саме за такою схемою в основному зараз пишуться твори. Зазвичай з самого початку бульварного детектива можна безпомилково показати пальцем на “хорошого хлопця” і “поганого хлопця”. Подальше поділ героїв відбувається приблизно так: вороги “хорошого хлопця” і друзі “поганого”, і навпаки. Герої “Я є. Ти є. Він є “багатогранні та неоднозначні. На початку Ганна виглядає лиходійкою, псує життя молодим. Але до кінця повісті негативним стає скоріше Олег, повісившись дружину-каліку на шию матері, а сам Розважайся з жінкою на десять років його старше. Але Токарєва дає можливість читачеві подивитися на те, що відбувається і очима Ганни, і Олега, і Ірочки. Кожного з героїв можна зрозуміти. Трикутник – мати-син-дружина сина – зустрічається дуже часто і в повсякденному житті. Токарєва дає зрозуміти, що, незважаючи ні на що, життя продовжується, що головне: я є, ти є, він є, – а решта додасться. Відмінною особливістю повісті є стиль її написання. Токарєва сміливо використовує порівняння, барвисто раскрашівая ними образи основних героїв. Характерно ще й те, що повість написана в основному короткими, непоширених пропозиціями. Написання так просто і доступно, що цю повість можна читати абсолютно всім. Настрій книги створює і те, що відсутні кривава сцена аварії і сексуальні сцени, якими так рясніють сучасні книжки в м’яких палітурках. Повість кінчається оптимістично, але неясно, що буде з героями далі. Чим закінчиться любовний зв’язок Олега на стороні? Видужає чи Ірочка остаточно? Питання повисають у повітрі, але щиро хочеться вірити, що все буде добре.

Адже над ними синє, чисто попрану небо. І дуже легко дихати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Рецензія на повість В. Токарєвої “Я є. Ти є. Він є “

Categories: Твори з української літератури

Links