Пугачов Пушкіна
У повісті Пугачов з’являється спочатку як якась загадкова фігура, він – чи те випадний каторжник, чи те п’яниця. Але “палаючі очі”, про які Пушкін згадує майже у всіх епізодах з Пугачовим, привертають увагу й говорять про людину незвичайним, розумному, сильним духом. “Зовнішність здалася мені чудова. Він був років сорока, росту середнього сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалася проседь, живі більші очі так і бігали”. “Пугачов у кріслах на ганку комендантського будинку. Висока соболья шапка… була
Пушкін підкреслює в цьому герої розум, сметливосить, хоробрість, зв’язок з народом. Пугачов твердий і безжалісний, коли велить стратити захисників міцності, зарубати дружину коменданта: “Присягай, – сказав йому Пугачов, – Государеві Петру Федоровичу!” Ти на не государ… Ти Дядюшка, злодій і самозванець!” Пугачов махнув хусткою, і добрий поручик завис поруч свого старого начальника.” ” Угамувати стару відьму!” – сказав Пугачов. Отут молодий козак ударив її шаблею по голові, і вона впала мертва на щаблі ганку”.
Але Пугачов пам’ятає й добро,
Пугачов розпачлива людина, не зрячи він розповів Гриневу калмицьку казку з її знаменитими словами: “Чим триста років харчуватися падлом, краще один раз напитися живої крові, а там що Бог дасть”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)