Яким бачиться мені Омелян Пугачов у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Уперше на сторінках повести ми знайомимося з Пугачовим (не знаючи при цьому, що це Пугачов), уже в другому розділі. Пугачов – випадкова людина, Богом посланий Гриневу й Савельичу в “вожаті”. Тільки завдяки йому змогли наші герої добратися до житла й перечекати пургу. Із цього епізоду можна впевнено сказати, що “вожатий” – людин колишній, далеко не боязкого десятка. Гринева вразила “тямущість його й тонкість чуття”. Видатної здалася й зовнішність людини: “Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, росту

середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари”. Мовлення “вожатого” насичена прислів’ями, приказками. А згодом ми довідаємося про любов Пугачова до російських народних пісень. Це свідчить про його народні коріння. Одним словом, Пугачов-“вожатий” здався мені дуже приємним, милим людиною”.

Друга зустріч із Пугачовим (тепер уже проводирем народного повстання) відбулася в Білогірській міцності,

куди був спрямований на службу Гринев. Тут думка моє про Пугачова, як про милого, приємну людину помітно похитнувся: Пугачов цього разу – смертоубийца, по його провині гинуть полюбившиеся нам батько й мати Маші Мироновій, прості, шляхетні люди, з дитинства придававшие величезне значення поняттю честі. Я не сказала, що моя думка про Пугачова радикально змінилося. Немає. І причиною цьому – учинок Пугачова у відношенні Гринева й Савельича, що, крім як шляхетним, ніяк не назвеш. Пугачов тут теж бачиться мені людиною честі, вона не зміг нанести образу тому, хто колись зробив йому добро, хоч людин цей – його супротивник і заслуговує такої ж кари, що й інші супротивники Пугачова. Це побачення з Пугачовим у Петра Гринева було не останнім. Наступного разу він зустрівся з “бунтарем”, коли їхав звільняти з полону Швабрина свою кохану Машу Миронову. Пугачов сам узявся супроводжувати молодого дворянина до Білогірської міцності. По дорозі між ними зав’язалася розмова, з якого ми довідаємося життєвий принцип цієї людини: “чим триста років харчуватися падлом, краще раз напитися живою кров’ю”. Тобто чим жити довге життя в гнобленні й неволі, краще прожити небагато, але вільною людиною, нікому не підкоряючись. На слова Гринева про те, що “жити вбивством і розбоєм значить… клювати мертвечину”, Пугачов нічого не відповів і задумався. Таке поводження, на мою думку, говорить про те, що подібні думки, швидше за все, відвідували й Пугачова. У цій же розмові Пугачов, мудрий і сміливий вождь повстання, зізнається, що передчуває поразку піднятого їм бунту й свою страту.

Вустами Пугачова Пушкін тут висловив свою ідею – народне повстання закономірно, але воно не приведе до бажаних результатів, тому що “не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”.

Отже, Пугачов – шляхетний і сміливий, але він і жорстокий.

Читаючи добуток, так і хочеться схилитися до думки, що це позитивний герой, але відразу представляєш себе на місці подружжя Миронових і сотень інших людей, яким не випало щастя подарувати Пугачову у свій час заячий тулупчик, і починаєш розуміти, що той, хто бере на себе Боже право розпоряджатися людськими життями, навряд чи може бути позитивним


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Яким бачиться мені Омелян Пугачов у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Categories: Нові твори

Links