Пугачов як вождь народного повстання і як людина (По повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”)

До нього приєднуються селяни й Козаки, башкири й татари, і гарнізони багатьох фортець переходять на його сторону. На військовій раді в Оренбурзі всі говорять про те, що покладатися на вірність солдатів не можна. Не можна заперечувати, що Пугачов був людиною неабияк і талановитим: не маючи достатнього утворення, вона розумно керує своїми військами, люди йому підкоряються, і довгий час його воєнним діям супроводжує успіх. Народ визнає його своїм царем, тому що він близький і зрозумілий простому люду; Мова, якою висловлюється “государ” –

це живаючи мовлення народу, повне прислів’їв і приказок. У калмицькій казці, що він розповідає Гриневу, бажаючи наочно пояснити свої вчинки, імовірно, в алегоричній формі повествуется про волю, про вола, що була споконвічною мрією пригнобленого народу: “Орел клюнув раз, клюнув іншої, махнув крилом і сказав воронові: ні, брат ворон, чим триста років харчуватися падлом, краще раз напитися живою кров’ю, а там що бог дасть!” Але всі таланти й добрі якості Пугачова пропадають даром; його удача відвертається від нього, і він попадає в руки ворогів. Пушкіна коротко пише: “Пугачов біг, переслідуваний Іваном Івановичем

Михельсоном. Незабаром довідалися ми про доконане його розбиття”. Далі зустрічається згадування про страту Пугачова. Так закінчив свої дні один з “лиходіїв”, шанованих у народі, як народні заступники й ви-разители сподівань простих людей, їхньої мрії про вола.

Е співчуття тягло мене до нього. Я полум’яно бажав вирвати його із середовища лиходіїв, якими він передував, і врятувати його голову, поки ще був час”. Коли Пугачов уперше з’являється в повісті Пушкіна, автор виводить його безвісним мандрівником, бурлакою, якому всі дарма: і мороз, і буран. “Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське” – так описує Пушкін зовнішність Пугачова. Пушкіна показує розпачливий авантюризм Пугачова: “А хіба немає удачі відважному? Хіба за старих часів Гришка Отрепьев не царював?” Пугачов використовує ім’я Петра III лише тому, що віра в справедливого царя ще сильна в простому народі. Найближчі сподвижники у своєму колі звертаються до нього, як до товариша, як до рівного. Пушкіна правдиво розповідає про жестокостях, які супроводжують просування “Петра Федоровича” по Росії, але жорстокість – звичайна супутниця всіх воєн і повстань: “Не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!” Але той же Пугачов здатний виявити глибоку людяність і справедливість. Він пам’ятає один раз зроблене йому добро, яким би малим воно не здавалося. “Повік не забуду ваших милостей”, – обіцяє Гриневу безвісний бурлака, і “государ Петро Федорович” стримає своє слово, хоча воно й було дано ворогові. Прямота душі, чесність і широта натури не дозволяють Пугачову піти раді своїх наближених – катувати й повісити офіцера, що з’явився в його табір, щоб урятувати кохану дівчину: “Стратити так стратити, дарувати так дарувати: такий мій звичай”. А чому ж народ так охоче треба за Пугачовим?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Пугачов як вождь народного повстання і як людина (По повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”)

Categories: Нові твори

Links