ПРИРОДА В ХУДОЖНЬОМУ СВІТОГЛЯДІ А. С. ПУШКІНА

Але

Може бути, такого роду

Картини

Вас не залучать:

Всі

Це низька Природа ;

Витонченого

Не багато отут”.

“Євгеній

Онєгін” ( 5-я гл.)

Опис

Природи зустрічається майже в кожному

Вірші А. С. Пушкіна. Але було б

Помилково бачити в ньому тільки лише приємну

Оку й душі картинку. Насправді воно

Багатофункціонально. Наприклад, в “Євгенію

Онєгіні” через опис пір року

Показується перебіг часу. Замість фраз

“пройшов рік”, “через два місяці” і т. п.

Пушкін дає картину

природи,

Відповідному цьому тимчасовому відрізку.

Одночасно із цим опис природи

Відповідає й внутрішньому стану

Автора. В “Бісах” Ф. М. Достоєвського

Сумніви й страхи автора переходять на

Природу, і виходить із простої заметілі

Якесь моторошне хаотичне крутіння,

Затягивающее усередину себе все суще, всі

Живе.

Те

Же саме природне явище (заметіль, буран)

Може виконувати зовсім інші функції:

Бути по сюжеті початком драми. Так

Відбувається в повісті “Заметіль”, де сюжетом

Рухає не ланцюг учинків людини, а

Явище природи. Не трапся заметілі,

Володимир

би спокійно доїхав і обвінчався з

Машею. Так само й Маша через заметіль

Обвінчалася з якимось невідомим

Жартівником-Подорожанином, знову ж через заметіль

Сбившимся з дороги й згодом

Оказавшимся її коханим Бурминым.

В

“Мідному вершнику” природа – це

Свавільна стихія, що не упокорилася й до

Кінця не скорилася людині. Тут (як і

В “Заметілі”) явище природи (повінь) –

Зав’язка сюжету. Вірніше, не сама природа, а її

Конфлікт із владою й людиною,

Попытавшимся її скорити. Виходить, що

Природа є як би додатковим по

Рахунку діючою особою в цій поемі. В

Вірші “До моря” водна стихія (море)

Також є діючою особою –

Співрозмовником поета, до якого поет

Звертається. Тут рівняються вільна

Стихія й зовнішня несвобода поета, а

Відповідно й усього миру, тому що “доля

Людей усюди та ж”. І навіть якби він був

Вільний, йому нікуди піти. У поета залишається

Тільки його внутрішня особиста воля.

Спостерігається

Якась закономірність: у ролі героя може

Виступати тільки вільна й

Волелюбна стихія, що не скорилася

Людині: заметіль (в “Бісах”, “Заметілі”) і

Вода (в “Мідному вершнику”, “До моря”). Мені

Здається, у цьому ви ражается особлива любов

Поета до них, особливо до води. Можливо, це

Пов’язане з тим, що А. С. Пушкін, будучи

Волелюбною людиною, все життя був

Змушений підкорятися. І він зрозумів з

Часом, що людина може бути повністю

Вільний тільки внутрішньо, на відміну від

Улюблених їм природних стихій.

Крім

Того, що опис природи виконує різні

Функції, воно також змінюється в часі. В

Кожному періоді Творчості поета опис

Природи по-різному. Це дуже добре видно на

Прикладі двох віршів, написаних в

Різний час (1819, 1835), але відтворюючих

Те саме місце. Я маю на увазі “Село”

И “…Знову я відвідав…”. В “Селі” А. С.

Пушкін з’єднав два нача-__ ла: ліричне й

Цивільне. У першій частині цього

Вірша він зіштовхує розпусний

Двір, від якого біг, і мирну, вільну

Природу. Це досить романтичний опис

Природи цікаво зрівняти з описом тої

Же природи, але вже в більше пізньому

Філософському вірші “…Знову я

Відвідав…”. Є присутнім уже зовсім

Інше

Настрій – туга. Якщо в “Селі” А. С.

Пушкін випробовує радість від побачення з

Природою, з рідним куточком, те тут знову

Побачене Михайловское таких бурхливих почуттів

Не викликає. В “Селі”: “Вітрило рибалки

Біліють іноді”, “Удалині розсипані хати”,

“Клуні димні й млини крилаті”. В

Вірші “…Знову я відвідав…”:

Пливе

Рибалка й тягне за собою

Убогий

Невід по брегам пологим.

Розсіяні

Села – там за ними

Скривила

Млин, насилу крила

Перевертаючи

При вітрі…

На

Прикладі цих віршів видно: пізній

Пушкін схильний до більше реалістичного

Опису природи, до використання звичайної,

Неромантичної лексики.

Часом

Лексика, зовсім різна по стилі, при

Описі природи зустрічається й у межах

Одного вірша, В “Зимовому ранку”

Романтична, “умовна” лексика, що йде

Від В. Жуковського (“Аврора”, “млістю погляди”),

Переміняється простонародної (“вечор”) і

Загальновживаною лексикою. Цей перехід,

Правда, органічний, зіткнення стилів

Відсутній. Для А. С. Пушкіна також

Характерна присутність якогось руху

Усередині вірша. Описувана ним

Картина ніколи не буває статичної. Поет з

Легкістю переходить від однієї пори року

До іншого (“Осінь”), від сьогоднішнього дня до

Дню вчорашньому, від опису природи до

Опису кімнати (“Зимовий ранок”).

Саме

Значний вірш А. С. Пушкіна,

Присвячене природі й взаимоотношению

Поета й природи, – це “Осінь”.

Вірш, присвячений самому улюбленому

А. С. Пушкіним пори року, розбите на

Фрагменти. Перший фрагмент присвячений осені.

Другий, третій і четвертий – іншим

Порам року: весні, зимі й лету. Опис

Лета й весни, не улюблених Пушкіним, займає

Усього по двох рядка, але в той же час в

Читача створюється досить широка й

Об’ємна картина природи. Це досягається

Завдяки вживанню невеликого

Кількості іменників, що мають

Широке значення і являющихся загальними

Поняттями, ненадмірності уточнюючих слів

И зворотів (прикметників, дієприкметникових і

Дієприкметникових). А якщо уточнення й

Використовуються, то вони точно передають

Настрій і відношення поета до

Описуваному.

От

Опис літа: Ох,

Літо червоне!

Любив

Би я тебе, – особисте відношення, не опис,

–

Коли

Б не спека, так пил, так комарі, так мухи.

Виходить,

Що всього чотирма (!) іменниками (“спека”,

“пил”, “комарі”, “мухи”) А. С. Пушкін

Створює не тільки картину літа, але й

Передає своя відраза до нього. Епітет “червоне”

Тут має, по-моєму, іронічний зміст.

Примітно, що обоє опису (літа й

Осіни) Пушкін зводить до спогадів про зиму

– другому (після осені) улюбленій порі року.

Зиму ж Пушкін описує по-іншому, тобто

Манера опису така ж: “широкими

Мазками створити картину”, але настрій

Інше. Один Мазок – снігу, іншої – світло місяця.

И всі, пейзаж готовий.

Незважаючи

На явну перевагу зими лету й весні,

Осінь – ще більш улюблена пора року, і їй

Присвячується весь інший вірш.

Ця пора року – кульмінація Краси.

Винятковість осіни полягає в тому, що

Вона втілює одночасно два мотиви:

Краси й смерті (осінь – пора увяданья,

Умирання природи). А. С. Пушкін порівнює її

Із сухотною дівою, чий багряний рум’янець

(колір

Осіннього лісу) на щоках є ознакою

Смертельної хвороби й у той же час

Нагадує щоки гарного, повного життя

Дівчини. У рядку “Сумовита пора! очей

Очарованье!” найбільше ясно чується

Сполучення, присутність в осені мотивів

Смерті й краси. Причому відчуття краси

Підсилюється й найбільше гостро

Сприймається саме від свідомості її

Недовговічності. А. С. Пушкін – зовсім

Земний і життєдіяльний поет, тому від

Опису краси й природної пишноти

Він відразу переходить до побутових деталей і

Прозаизмам:

Чредой

Злітає сон, чредой знаходить голод…

Я

Снову життя полн – такий мій організм

(Извольте

Мені простити непотрібний прозаїзм).

Процес

Творчості, натхнення, викликане

Приголомшливою красою осіни, виявляються

Пов’язаними із прозаїчними деталями. А. С.

Пушкін ніколи не відривається від життя, побуту

Навіть при описі свого улюбленого часу

Року, від цього краса осіни, підкреслена

Близьким її кінцем, стає чимсь ще

Більше реальним і діючим.

Залишається

Лише додати, що осінь була самим

Доброчинним періодом у творчості А. С.

Пушкіна, адже саме восени були написані

Багато хто із кращих пушкінських добутків,

Таких, як “Мідний вершник”, маленькі

Трагедії й багато хто інші.