Перелом у світогляді й творчості Жорж Санд

У другій половині 30-х років відбувається перелом у світогляді та естетиці Жорж Санд і перехід до наступного періоду її творчості, що тривав до 1848 р. Саме в цей період були створені її найзначніші романи, такі як “Мо-пра” (1837), “Мандруючий підмайстер” (1840), “Орас” (1841), дилогія “Консуело” (1843) і “Графиня Рудоль-штадт” (1844), “Мельник із Анжібо” (1847). Перелом у світогляді й творчості письменниці тісно пов’язаний з її захопленням утопічним соціалізмом і зближенням з уто-пістами-соціалістами, зокрема з Ф. Ламенне і П’єром

Леру. З останнім вона засновує і видає “Revue Іndependante”, який вважався часописом соціалістичного спрямування. В її творчості відбувається синтезування романтизму й утопічного соціалізму, вона стає характерним репрезентантом течії соціал-утопічного романтизму, яка в 30-40-х роках поширюється у французькій та інших літературах.

Цритаманні цій течії риси й тенденції найповніше проявилися саме в творчості Жорж Санд. На противагу романтизму попереднього етапу, зокрема “байронізму”, означеного духом заперечення, вона переносить центр ваги на пошуки й ствердження “ідеальної правди”. Жорж Санд проголошує,

що література має бути втіленням цієї правди. “Правда – це, абстрактно кажучи, ідеал, тоді як реальне – лжа”, – заявляє вона. Це слід розуміти так: ідеал – це те, що має бути й буде, що вже існує у вигляді паростків, реальне – те, що існує в житті без морального права на існування і що має поступитися місцем новому й істинному. Ідеал спершу реалізується в ідеї, в надії, в “лоні Бога”, а вже потім стверджується в житті.

Водночас цей романтизм відкидає песимізм, світову скорботу, мізантропію, до яких схилявся його прямий попередник у французькій літературі, романтизм байронічного типу. В другій половині 30-х років Жорж Санд проголосила: закінчується епоха презирства і заперечення, розпочинається епоха альтруїзму, любові та уваги до людей, особливо знедолених і пригнічених. На адресу “гордіїв”, попереднього покоління романтиків, вона кидає звинувачення: “Не варто піднімати себе над іншими і зневажати повсякденні умови життя. Не варто шукати самотності, тікати в пустиню й жадати освіжаючих гроз. Що ж таке велике ми звершили, щоб вважати нікчемними людей, які нас оточують? Замість того, щоб шукати навколо нас прості душі й чесні уми, ми стали гордіями”.

Ще на попередньому етапі творчості Жорж Санд вважала егоїзм головною вадою і хворобою сучасності. Але тоді вона поділяла романтичний культ індивідуалізму, що найповніший прояв знайшов у романі “Лелія”. Тепер вона однаково засуджує егоїзм та індивідуалізм і протиставляє їм “релігію альтруїзму” та своєрідне народництво. Воно полягало в безоглядній ідеалізації народу як носія альтруїзму й вищих моральних чеснот. Вважалося, що народові чужі егоїзм і корисливість, що він є уособленням доброти й людяності. Першим завершеним втіленням такого героя нового типу в творчості Жорж Санд є П’єр Гюгенен із роману “Мандруючий підмайстер”, робітник-столяр, справжній подвижник “релігії альтруїзму”.

Найбільш повний і різнобічний вияв новий ідейно-тематичний комплекс творчості Жорж Санд знайшов у роман “Орас”, який можна назвати її центральним твором другого періоду^Дія роману відбувається в сучасності, на початку 30-х років, в перші неспокійні роки Липневої монархії. Багато в цьому творі реалій і деталей, взятих із життя, що витворює досить густе соціально-побутове тло.

Роман щедро населений персонажами з різних суспільних прошарків і груп, серед них чимало таких, що цілком входять до названого тла, оживляючи і конкретизуючи його. Але ідейно-тематичною віссю твору, як вказувала сама письменниця, є протиставлення “двох вічних типів”, втілених у образах головних героїв, Ораса і Поля Арсена. Це протиставлення індивідуалізму й альтруїзму, егоїзму й самовідданості і водночас, за концепцією автора, “справжнього романтизму” й романтизму несправжнього.

Вихідець із провінційної буржуазної родини, Орас приїхав у столицю навчатися й робити кар’єру. Як особистість він формується в період, коли романтизм став у Франції модою, доступною всім, і молоді люди з міщанських родин засвоюють романтичні пози й кліше, моделі самосвідомості й поведінки. Так в уяві героя створюється образ ідеального романтичного Ораса, якому він в усьому слідує, не будучи таким за своєю натурою, дрібною й егоїстичною. Відбувається специфічне роздвоєння особистості, і як наслідок – позерство і фразерство, роль-машкара, яка майже приростає до обличчя. Письменниця зауважує, що Орас навіть уві сні не забуває приймати красиві пози. Але у випробуваннях, як в особистому житті, так і на громадському терені, проявляється справжня натура Ораса, який в сутності лишився дрібним міщанином. Він обманює як Марту, просту й добру дівчину, і виживає її, вагітну, з дому, так і друзів-республіканців, що йдуть на барикади.

Однак Орас – це, з точки зору автора, старий романтизм з його культом виключності й індивідуалізму, які обертаються, зрештою, егоїзмом. У цьому образі проглядають риси шатобріанівського Рене та байронічних героїв, але в зниженому, часом пародійному, вигляді. Це, на переконання Жорж Санд 40-х років, несправжній романтизм, псевдоромантизм, який в нову історичну епоху, яка вимагає активних гуманних дій, має безповоротно зійти зі сцени.

Втіленням “справжнього романтизму” виступає у романі Поль Арсен, робітник і обдарований живописець. Він в усіх відношеннях є повною протилежністю Орасу, в усьому він справжній, без тіні позерства і фальші. Його визначальні риси – альтруїзм і самовідданість, постійна готовність прийти на допомогу іншим людям, жертвуючи особистими інтересами. Він оточує турботою Марту, яка втекла від Ораса, і допомагає їй пробитися на сцену, стати видатною актрисою, він іде з друзями на барикади, “щоб повалити короля й встановити республіку”, і чудом рятується від переслідування солдатів, “катів, сп’янілих від вина та помсти”. Та слід сказати, що образ Поля Арсена надміру ідеалізується письменницею, особливо під кінець роману, де він, власне, стає “святим” нової релігії альтруїзму.

Жорж Санд належить до тих французьких письменни-ків-романтиків, у творчості яких значне місце посіла тема мистецтва і митця. Але трактувала вона її по-іншому, ніж Віньї чи Мюссе, в дусі своїх соціал-утопічних ідеалів. Кращим її твором, де трактується ця тема, є роман “Кон-суело”, написаний у середині 40-х років. Цей роман, най-популярніший у нас, цікавий і тим, що в ньому знайшли досить повне виявлення її естетика, її погляди на мистецтво та його призначення. Жорж Санд рішуче виступала проти ідей “чистого мистецтва”, які в той час почали ширитися у Франції, і обстоювала ідею “мистецтва для всіх”, мистецтва для народу. Вона також вважала, що мистецтво не повинно відмовлятися від “добрих прямих повчань” та від моральних оцінок зображуваного, бо моральна оцінка – природна потреба людської душі. На її думку, мистецтво є скоріше не наслідування природи, а вираження хвилювання розуму й душі, що породжується дійсністю. Але при цьому воно не повинно впадати в суб’єктивізм, ці хвилювання, породжувані об’єктивними причинами, мають зберігати об’єктивний зміст і характер.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Перелом у світогляді й творчості Жорж Санд

Categories: Шкільні твори

Links