Приреченість поета на самотність в умовах вищого світу (за творчістю Лермонтова)
Ще з дитинства М. Лермонтова оточували різноманітні суперечності, а це призводило до трагічних негараздів у житті. У легендах про Пугачова, піснях про Стеньку Разіна, у красі Кавказьких гір до Лермонтова приходить мрія про волю. А натомість він бачить у мастку матері приниженнх кріпаків і сповнюється жахом, крикнувши:
“Бабуньо! Хіба ж можна бити людей?! Я забороняю!”
Читання Пушкіна й Шіллера, уроки історії, розповіді про 1812 рік народжують в душі молодого Лермонтова прагнення чогось героїчного. Усвідомлюючи недосяжність свободи,
Суспільство, то оточувало поета, викликало в нього неприйняття. “Життя моє – я сам”, – пише він М. А. Лопухіній. Але зневага до суспільства і самотність пригнічують поета. Він боїться розірвати все, то його пов’язує з людьми, боїться скептицизму, яким отруюватиме душу поета вищий світ. Лермонтов хоче, як він пише в одному з листів,
Складне протиборство почуттів, трагізм поетової долі у вищому світі відкриваються нам у багатьох віршах Лермонтова, наприклад “Смерть Поета”. “Світ”, зображений у цих творах, не тільки нудний, а навіть злочинний: він убиває поетів. Так, звинувачуючи безпосереднього вбивцю Пушкіна, поет вказує також і на його таємних убивць.
Лермонтов захоплюється бунтівливим духом Пушкіна, але разом з тим усвідомлює, що бунтувати самому, коли тебе ніхто не підтримує, – марна річ. Марна тому, що увесь світ відгороджений від волелюбного духу бентежного поета стіною несправедливості, брехні, байдужості та підлості. Але поет розпочав боротьбу, зійшовши з того шляху, який визначила йому доля.
Саме в цьому полягають для Лермонтова внутрішні причини трагедії: поет приречений на самотність, але не може гак жити, він кидається в чужий для нього світ і гине. Це яскраво показала доля самого Лермонтона.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)