Повість про Сонечку
“Повість про Сонечку” розповідає про найромантичнішому періоді в біографії Марини Цвєтаєвої – про її московського життя у 1919 – 1920 рр.. в Борисоглібському провулку. Це час невизначеності (її чоловік у білих і давно не подає про себе звісток), убогості (її дочки – одній вісім, інший п’ять – голодують і хворіють), переслідувань (Цвєтаєва не приховує, що вона дружина білого офіцера, і свідомо провокує ворожість переможців ). І разом з тим це час великого перелому, в якому є щось романтичне і велике, і за торжеством бидла проглядається
Головні
Сонечка – втілення улюбленого цвєтаєвський жіночого типажу, явленого згодом у драмах про Казанову. Це зухвала, горда, незмінно самозакохана дівчинка, самозакоханість якої все ж ніщо в порівнянні з вічною закоханістю в авантюрний, літературний ідеал. Інфантильна, сентиментальна і при цьому з самого початку наділена повним, жіночим знанням про життя, приречена, рано вмираюча, нещаслива в коханні, нестерпна в побуті, улюблена героїня Цвєтаєвої поєднує в собі риси Марії Башкирцевої (кумира цвєтаєвської юності), самої Марини Цвєтаєвої, пушкінської Маріула – але і куртизанки галантних часів, і Генрієтти з записок Казанови… Сонечка безпорадна і беззахисна, але її краса переможна, а інтуїція непомильна. Це жінка “пар екселянс”, і від того перед її чарівністю і пустощами пасують будь-які недоброзичливці. Книга Цвєтаєвої, яка писала у важкі й страшні роки і задумана як прощання з еміграцією, з творчістю, з життям, пройнята болісною тугою за той час, коли небо було так близько, в буквальному сенсі близько, бо “недовго адже з даху на небо” ( Цвєтаєва жила з дочками на горищі). Тоді крізь повсякденність просвічувало велике, всесвітнє і позачасове, крізь потоншала тканину буття протягали його таємні механізми і закони, і будь-яка епоха легко відгукується з тим часом, московським, переломним, напередодні двадцятих. У цій повісті постають і Юрій Завадський, вже тоді чепурун, егоїст, “людина успіху”, та Павло Антокольський, кращий з молодих поетів тодішньої Москви, романтичний юнак, який складає п’єсу про карлику інфанти… У тканину “Повісті про Сонечку” вплітаються мотиви “Білих ночей “Достоєвського, бо затята любов героя до ідеальної, недосяжною героїні є перш за все самовіддача. Такий же самовіддачею була ніжність Цвєтаєвої до приреченої, всезнаючої і наївною молоді кінця срібного століття. І коли Цвєтаєва дарує Сонечці своє саме-саме і останнє, дорогоцінні і єдині свої корали, в цьому символічному жесті дарування, віддачі, подяки позначається вся невситима цвєтаєвська душа з її жагою жертви. А сюжету, власне, немає. Молоді, талановиті, красиві, голодні, несвоєчасні і сознающие це люди сходяться в гостях у старшої і обдаровані з них. Читають вірші, винаходять сюжети, цитують улюблені казки, розігрують етюди, сміються, закохуються… А потім скінчилася молодість, вік срібний став залізним, і всі роз’їхалися або померли, тому що так буває завжди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)