Повість про Петра й Февронію

“Повість про Петра й Февронію” виникла у своїй основі не пізніше другої чверті XV століття, але одержала остаточне оформлення на початку XVI століття під пером Єрмолая Еразма й тісно пов’язана з фольклором. Це Історія про любов князя Петра й селянської дівчини Февронії – любові сильної й непереможної, “до труни”. Перша поява в повісті дівчини Февронії відбито в зрительно виразному образі. Її знайшов у простій селянській хаті посланець муромського князя Петра, що занедужало від отрутної крові вбитого їм змія. У бідному селянському

платті Февронія сиділа за ткацьким верстатом і займалася “тихим” справою – ткала полотно, а перед нею скакав заєць, як би символізуючи собою злиття із природою. Її питання й відповіді, її тиху й мудру розмову ясно показують, що вона розумна. Февронія дивує посланців своїми віщими відповідями й обіцяє допомогти князеві

Знаюча в цілющих зіллях, вона виліковує князя. Незважаючи на соціальні перешкоди, князь жениться на селянській дівчині Февронії. Їхня любов не зважає на думку навколишніх. Чванливі дружини бояр не злюбили Февронію й вимагають її вигнання. Князь Петро відмовляється від князівства

й іде разом із дружиною. Животворяща сила любові Февронії так велика, що жердини, уткнуті в землю, по її благословенню раодветают, перетворюючись у дерева. Крихти хліба в її долоні звертаються в зерна священного ладану. Вона настільки сильна духом, що розгадує думки зустрінутих нею людей. У силі своєї любові, у мудрості, як любов’ю, що підказується би їй цією, Февронія виявляється вище свого ідеального чоловіка – князя Петра. Їх не може розлучити сама смерть

Коли Петро й Февронія відчули наближення смерті, вони стали просити в бога, щоб він дав їм умерти в один час, і приготували собі загальну труну. Після того вони прийняли чернецтво в різних монастирях. І от, коли Февронія вишивала для храму богородиці “повітря” (покрив для святої чаші), Петро послав їй сказати, що він умирає, і просив її вмерти разом з ним. Але Февронія просить дати їй час дошити покривало. Удруге послав до неї Петро, велівши сказати: “Уже мало пожду тебе”. Нарешті, посилаючи втретє, Петро говорить їй: “Уже хочу вмерти й не чекаю тебе”. Тоді Февронія, який залишилося дошити лише одну ризу святого, застромила в покривало голку, обгорнула навколо її нитку й послала сказати Петру, що готово вмерти разом з ним. Після смерті Петра й Февронії люди поклали їхні тіла в окремі труни, але наступного дня тіла їх виявилися загалом, заздалегідь приготовленому труні

Люди другий раз намагалися розлучити Петра й Февронію, але знову тіла їх виявилися разом, і з тих пор їх уже не сміли розлучати. Образи героїв цього оповідання, які не могли розлучити ні бояри, ні сама смерть, для свого часу дивно психологічні. Їх психологичность зовні проявляється з великою стриманістю. Відзначимо й стриманість оповідання, як би вторящего скромності прояву почуттів. Жест Февронії, що встромляє голку в покривало й обертає навколо уткнутої голки золоту нитку, так само лаконічний і зрительно ясний, як і перша поява Февронії в повісті.

Щоб оцінити цей жест героїні, треба пам’ятати, що в давньоруських літературних творах немає побуту, немає детальних описів. У цих умовах жест Февронії дорогоцінний, як і те золоте шиття, що вона шила для святої чаші. ПРИКАЗКА – образний вислів, зворот мовлення, влучно визначальне яке-небудь явище життя; на відміну від прислів’я, позбавлена узагальнюючого повчального змісту (“Сім п’ятниць на тижні”, “Покласти зуби на полицю”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Повість про Петра й Февронію