Постійна боротьба Маугли
Твір по добутках Редьярда Киплинга. Ще з далекого дитинства багато дітлахів знають історію про Кішку, що гуляє сама по собі, про надмірно цікаве Слоненя, про безстрашний мангусті Рики-Тики-Тави. А виходить, всі вони з раннього віку знайомі із чудовим англійським письменником і поетом Редьярдом Киплингом. Це він склав дивну історію про хлопчика Маугли, цьому Жабеняті, вигодуваному в джунглях вовчицею, що виріс у вовчій зграї й дружив з пантерою Багирой, ведмедем Балу й пітоном Каа.
Літературна доля Киплинга зложилася не зовсім як звичайно.
Отже, померкла слава поета й романіста Киплинга, але не слава автора двох “Книг джунглів”, у які входять оповідання про Маугли. Оповідання ці не тільки стали в багатьох відносинах теперішнім відкриттям для європейської літератури, але й знайшли в наші дні особливу гостроту звучання. І справа тут навіть не в тім, що, відтворюючи неповторний мир джунглів у його живій цілісності, мир чудовий без чудес, Киплинг зовсім, з науковою точністю вивчив характери, звички птахів, звірів, хоча без цього, звичайно, не було б тієї конкретності зображення, завдяки якій кожний епізод історії Маугли стає зримим. Справа тут, напевно, у тім чарівному мистецтві, з яким автор проникає в саме серце дикої, буйної, первісної природи. Зараз, коли цивілізація часом жорстоко й безоглядно наступає на все живе, нас особливо хвилює картина не торкнутого людською рукою тропічного лісу, де під пекучими й цілющими променями сонця пишно цвітуть дивні квіти, розкинуть свої галузі різні химерні рослини й живуть своїм природним життям нелякані людиною звірі. Читаючи “Маугли”, ми вдихаємо пряне, жарке повітря теперішніх джунглів, заглиблюємося в непрохідні чагарники, заплутуємося в ліанах, лякаємося й завмираємо від захоплення… Ми справді, як зачаровані…
И все-таки секрет незбагненної сили оповідань Киплинга про джунглі, природно, не в проблемах охорони місця існування, не в екології, нехай навіть у її поетичному аспекті, а насамперед у самих образах тварин. Киплинговские тварин не алегоричні, тобто не ті, що запозичать ті або інші людські риси, фігури, а живі звірі зі своїми звичками, пластикою, вони живуть у джунглях природним життям. В “Маугли” Киплинг як би заново відкрив і, головне, виділив причетність людини до природи, точніше, його причетність до всього живого. На сторінках повести знову ожила доісторична епоха, коли звірі й люди співіснували як би на рівних
Образ людини, що виріс серед звірів, споконвіку привертав людську увагу. Ще в Древньому Римі існували перекази про хлопчиків, вихованих вовчицею. Це голе Жабеня, що виріс у сильного й хороброго хлопчика, що осяг завдяки старанням своїх вихователів, – Батька Вовка, ведмедя Балу, пантери Багири й слона Хатхи – складні
Закони Джунглів, здійснює подвиги й перемагає своїх ворогів саме тому, що він людина. Він може зупинити на бігу оленя й збити з ніг кабана, але на відміну від звіра, ока в нього ніколи не спалахують хижим блиском, і лише він один може опанувати Червоною Квіткою – вогнем. Киплинг вірить у можливості людини як істоти розумного й шляхетного, у всеперемагаючу силу його інтелекту й волі. У цій вірі виховалося не одне покоління молодих людей. Навіть вороги Киплинга визнавали, що він формував характери – характери активні, тверді, непохитні
Долаючи незліченні небезпеки, раз у раз потрапляючи у важких, майже безвихідні положення, Маугли мужніє на очах у читачів. Ми бачимо, як у постійній боротьбі остаточно складається його шляхетний, активний і сильний характер. Він привітний, чесний, сміливий, справедливий, одним словом, ідеальний приклад для наслідування, оскільки характер цей розкривається в захоплюючих пригодах і готовить до теперішнього дорослого життя
(2 votes, average: 2.50 out of 5)