ПОЕЗІЯ ДІЙСНОСТІ В ЛІРИКУ ПУШКІНА
У сорокові
Роки дев’ятнадцятого століття В. Г. Бєлінським був
Написаний цикл статей “Твору
Олександра Пушкіна”, що складає з
Одинадцяти статей. П’ята стаття присвячена
Ліриці Пушкіна.
“Таємниця
Пушкінського вірша була укладена в таємниці
Поезії” (В. Г. Бєлінський ), поезії життя “він
Споглядав природу й дійсність під
Особливим кутом зору, і цей кут був
Винятково поетичний” (В. Г.
Бєлінський). Пушкіна пише про своє покликання в
Вірші “Муза” (1821 р.):
В
Дитинстві моєму
И
Семиствольную цевницу мені вручила…
…Уже
Награвав я слабкими перстами
И гімни
Важливими, викликаними богами,
И пісні мирні фригийских пастухів. –
Погляд
Пушкіна повний поезії:
Серед
Зелених хвиль, що цілують Тавриду,
На ранкової
Зорі я бачив Нереїду.
“Нереїда”
(1820 р.)
Захват,
Зачарування поета життям підкреслюється
Використанням їм античних образів: муз,
Нереїд, образа Афродіти, Дионеи й інших.
Многим, особливо раннім,
Віршам Пушкіна властив дух
Античності.
Переживши
Духовний “криза”,
Образам біблійної міфології: замість поета
– пророк, замість музи – посланник бога,
Шестикрылый Серафім. А вірші “Пророк”
(1826 р.) Пушкін простежує перевтілення
Поета, проникнення його в таємниці буття.
Перевтілюються всі почуття й здатності
Пророка:
Отверзи
Віщі зіниці,
Як в
Наплутаної орлиці…
Моїх вух
Торкнувся він, –
И їх
Наповнив шум і дзенькіт:
И почув я
Неба содроганье,
И горний
Ангелів поле,
И далекої
Лози прозябанье…
Пророк
Одержує мудрий зір, чуйний слух, замість
Мови -“жали мудрыя змії”, замість
Трепетного серця – “угль, що палає вогнем”.
У завершення перетворення пророка, бог
Вкладає в нього свою “божественну
Волю”. Що проникнув у таємниці буття, що осяг
Діалектикові життя, поет готовий до виконання
Своєї місії.
Пушкін умів
Бачити в житті й похмурі, і світлі сторони:
.. .сум
Минулих днів
У моїй душі
Чим старе, тим сильней.
Мій шлях
Сумовитий обіцяє мені праця й горе
Прийдешнього
Хвилюється море, що.
Він умів
Шукати й знаходити джерела оптимізму в
Реального життя:
…Я жити
Хочу, щоб мислити й страждати;
И відаю, мені
Будуть наслажденья
Меж
Прикростей, турбот і треволненья:
Часом знову
Гармонією вп’юся,
Над
Вимислом слізьми обіллюся,
И може
Бути на мій захід сумний
Блисне
Любов улыбкою прощальної.
” Елегія “
(1830 р.)
Джерела
Поезії Пушкіна, його творчого
Натхнення – цивільні ідеали, любов і
Дружба, що оточує Природа, тобто сама
Життя, у всій її щоденності й
Повсякденності.
“Як
Истиный художник, Пушкін не мав потребу в
Виборі поетичних предметів для своїх
Добутків, але для нього всі предмети були
Дорівнює виконані поезії. Що для колишніх
Поетів було низько, те для Пушкіна було
Шляхетно; що для них була проза, то для
Його була поезія”. (Бєлінський)
Пушкін
Віддає перевагу осінь весні й лету.
Вірш “Осінь” (1833 р.) – це гімн
Осіни, що представлена тут зі своєї
Святкової сторони. Її “зневіра”
Перетворюється у своєрідну красу:
Сумовита пора!
Очей очарованье!
Приємні мені
Твоя прощальна врода –
Люблю я
Пишне природи увяданье,
У Багрець і
Золото одягнені ліси…
Пушкін
Оспівав російську зиму за її самобутність,
Відмінність від “південних зим”. У вірші
“Зимовий ранок” (1829 р.) зима “облита
Блиском розкішної поезії”:
Мороз і
Сонце; день чудесний!..
…Під
Блакитними небесами
Чудовими
Килимами,
Блищачи на
Сонце сніг лежить;
Прозорий
Ліс один чорніє,
И ялина
Крізь іній зеленіє,
И річка
Під льодом блищить.
Пушкін
Використовує в цьому вірші образи,
Здавалося б, зовсім не поетичних
Предметів: пекти, лежанку, образ “бурою
Кобилки”, у первісному варіанті
Колишньої “черкеським конем”, але всі вони в
Поета приймають поетичне звучання,
Незвичайно відповідають росіянці
Дійсності. “Поезія Пушкіна
Дивно вірна росіянці
Дійсності, чи зображує вона
Росіянку природу або росіяни характери: на
Цій підставі загальний голос нарекла його
Росіянином національним, народним поетом” (Бєлінський).
Але у своїх
Ліричних добутках поет не стільки
Зображує навколишній світ, скільки
Виражає свій внутрішній. Основне
Зміст дрібних п’єс Пушкіна становлять
Любов і Дружба – почуття, найбільше сильно
Владевшие поетом і колишні безпосереднім
Джерелом щастя й суму, горя й радості
Його життя. “Загальний колорит поезії Пушкіна,
И в особливості ліричної – внутрішня
Краса людини й що плекає
Душу гуманність” (Бєлінський).
Пушкіну
Одному з перших удалося відбити красу
Внутрішнього миру земної людини, почуття
Художника, артиста.
Незвичайної
Теплотою й щирістю перейняті!
Дружні послання Пушкіна, особливо
Послання, звернені до товаришів по Ліцеї. В
Вірші “19 жовтня” (1825 р.)|
Пушкін звертається до Дельвигу:
…І ти
Прийшов, син ліні натхненний,
Про Дельвиг
Мій: твій голос розбудив
Серцевий
Жар, так довго приспаний,
И бадьоро я
Долю благословив.
Пущина,
Горчакова й Дельвига Пушкін називає “друзями”
Своєї душі”.
Любов –
Незмінний супутник поезії Пушкіна, так,
Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”
(1825 р.) – не тільки! зразок любовної лірики,
Але й свого роду поетична біографія
Поета.
В
Вірші-Спогаді “Я вас любив…”
(1829 р.) втілена ідея жертовності:
Я вас любив;
Любов ще бути може,
У моїй душі
Згасла не зовсім;
Але нехай
Вона вас більше не тривожить;
Я не хочу
Засмучувати вас нічим.
Поет не
Хоче засмучувати й тривожити предмет своєї
Колишньої любові, не хоче заподіювати біль
Спогадами про минуле почуття. “Він
Нічого не заперечує, нічого не проклинає, на
Все дивиться з любов’ю й благословенням” (Бєлінський).
Тому, уважає Бєлінський, “Читаючи його
Утвору можна чудовим] образом
Виховати в собі людини…”.
“Поезія
Його далека всього фантастичного,
Мрійливого, помилкового,
Примарно-Ідеального; вона вся перейнята
Наскрізь дійсністю; вона не кладе
На особу життя білила й рум’яний, але показує
Її в її природній, щирій красі; в
Поезії Пушкіна є небо, але їм завжди
Перейнята земля” (Бєлінський).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)