ПЕЙЗАЖ У ЛІРИКУ А. С. ПУШКІНА

Велике місце у творчості Пушкіна займає пейзажна лірика. Пейзаж у поезії Пушкіна мінявся разом у самим поетом. У різні періоди своєї творчості Пушкін по-різному зображував природу. Протягом усього творчого шляху ускладнювалася функція пейзажу в ліричних произведени-ях поета.

У ліцейські роки Пушкін пробує себе в різних жанрах і напрямках. У цей час лірика Пушкіна ще багато в чому наслідувальна. Наслідувальний і пейзаж у віршах цього періоду. Наприклад, в “Спогадах у Царському Селі” Пушкін малює ос-сианический пейзаж, грунтуючись

на традиціях середньовічного баладного зображення природи. У першій частині вірша ” Село ” Пушкін, наслідувати античних авторів, створює ідилічний пейзаж.

Перебуваючи в південному посиланні, Пушкін присвятив чимало віршованих рядків опису південної природи. Поки це тільки кримський морський пейзаж, пізніше, побувавши на Кавказі, Пушкін створює серію віршів із зображенням кавказької гірської природи. Вірша з південним пейзажем зв’язані у творчості Пушкіна з романтизмом. Пушкіна-Романтик захоплювався морем, безкрайнім простором, вільної, ні від кого не залежною стихією. Найбільше він любив морську

буру, у якій бачив романтичний бунт:

Взыграйте, вітри, зрийте води,/Зруйнуйте згубний оплот.

Де ти, гроза-символ волі?/Промчися поверх мимовільних вод.

У вірші “В’язень” теж є романтичний пейзаж: Ми вільні птахи; пора, брат, пора!/Туди, де за хмарою біліє гора,/Туди, де синіють морські краї,/Туди, де гуляє лише вітер… так я!

Цей вірш символічно, у ньому присутні всі романтичні символи волі: гора, море, орел, вітер. Темниця символізує земне існування людини, що нудиться по романтичному ідеалі.

Ліричний герой романтичних віршів Пушкіна не зміг злитися з морською стихією, океаном, не зміг стати таким же вільним: Ти чекав, ти кликав… я був окутий,/Вотще рвалася душа моя,/Могутньою пристрастю зачарований,/У берегів залишився я.

Тому Пушкін прощається з романтичним пейзажем і з усім романтизмом у посланні “До моря”.

У любовних віршах Пушкіна часто переживання ліричного героя випливають за південним пейзажем. У любовному житті “На пагорбах Грузії…” опис “нічної імли”, з якого починається вірш, протиставляється світлою, наповненою любов’ю мовлення ліричного героя. Романтична любов, таємнича пристрасть у віршах Пушкіна може зображуватися тільки в сполученні з південною екзотичною природою. У вірші “Непогожий день потух…” сумовита північна Природа протиставляється яскравому південному пейзажу, при спогаді про яке ліричний герой відразу ж згадує й свою жагучу любов.

Після південного посилання у творчості Пушкіна спостерігається поворот до реалізму. Екзотичний кримський пейзаж переміняється реалістичним описом російської природи. Російський пейзаж у віршах Пушкіна можна розділити на осінній і зимовий; зимовий – на нічний і ранковий; осінній – на романтично піднятий і підкреслено стихійний, реали-стический.

У вірші “Рум’яний критик мій…” некрасивий, знижений пейзаж ілюструє поетичну позицію Пушкіна, його відмова від романтизму й твердження реалізму у творчості.

В “Осені”, навпаки, ми бачимо урочисто-романтичне, особливе зображення осіни. Це дозволяє Пушкіну поки-зать своє глибоко особистісне сприйняття природи, особливо осінньої природи. Пушкіна так описує свою “дивну” любов до осені: Мені подобається вона,/Як, імовірно, вам сухотна діва/Порию подобається. На смерть засуджена,/Бедняжка хилиться без ремства, без гніву/Грає на особі ще багряний колір,/Вона жива ще сьогодні, завтра немає.

Пушкін сприймає осінь як смерть, але поет говорить, що смерть теж може бути гарної. Зі смертю природи, восени пробуджується поет, його організм приходить у норму, і разом зі здоров’ям організму вертається натхнення, поет почуває приплив сил, його душу прокидається, і він починає творити: И забуваю мир – і в солодкій тиші/Я солодко приспаний моїм воображеньем,/И пробуджується поезія в мені…

Вірша із зимовим ранковим пейзажем завжди оптимис-тические, життєстверджуючі; ліричний герой цих стихот-ворений захоплюється красою природи й радується життю:

Під блакитними небесами/Чудовими килимами…

Нічний зимовий пейзаж у віршах Пушкіна завжди страшний, похмурий, мрячний:

Мчаться Хмари, в’ються хмари, /Невидимкою місяць/Висвітлює сніг летучий.

У вірші “Біси” пейзаж символичен: дорога – це життєвий шлях людини, бура – життєва бура, біси – людські страсті, що збивають людей із щирого шляху.

Символічний пейзаж ми зустрічаємо й у таких віршах Пушкіна, як “Анчар” і “Пророк”. Анчар – це символ зла у світі, а пустеля в “Пророку” символізує духовну пустелю, духовне роздоріжжя людини.

В останні роки життя Пушкін пише усе більше віршів на філософські Теми. Пейзаж у цих віршах стає теж філософським, тепер він прямо пов’язаний з філософськими міркуваннями ліричного героя. Проаналізуємо два вірші з філософським пейзажем – ” чиБроджу я…” і “Знову я відвідав…”.

У вірші ” чиБроджу я…” ми бачимо філософський конфлікт між вічною природою й смертною людиною. Ліричний герой міркує про тлінність земного існування людини, про швидкоплинність життя, про смерть. Природа виступає тут як символ краси, гармонії. Вона вічна у своїй красі, тому що в ній увесь час відбувається природний круговорот.

Покоління людей теж поміняють один одного, але людина не вічна, тому що окрема людина й людство не те саме. Природа байдужа, у їй немає душі, вона безлика, а кожна людина – це неповторна індивідуальність. Ліричному героєві вірша нічого не залишається робити, як упокоритися із природним ходом природи:

И нехай у гробового входу/Младая буде життя грати,/И байдужа природа/Красою вечною сіяти.

Пушкін вирішує цей філософський конфлікт між природою й людиною у вірші “Знову я відвідав…”. Порятунок людини від забуття смерті Пушкін бачить у продовженні роду. Пейзаж допомагає поетові виразити цю думку.

У вірші “Я пам’ятник собі спорудив…” Пушкін говорить про інший спосіб жити вічно:

Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі/Мій порох переживе й тленья втече – /И славний буду я, доки в підмісячному світі/Жити буде хоч один пиит.

Таким чином, пейзаж у лірику Пушкіна проходить складну еволюцію, його функції у віршах зв’язані безпосередньо з періодами творчості поета. У віршах ліцейського періоду, наслідувати відомих авторів, молодий Пушкін пробує себе в створенні різних типів пейзажу: ідилічного, оссианического… У період захоплення поетом романтичними ідеалами пейзаж у віршах стає теж романти-ческим, він часто сполучається з описами любовних переживань ліричного героя. У Михайлівський період Пушкін реалістично зображує російську природу, затверджуючи реалізм у своїй творчості. У пізній ліриці Пушкіна пейзаж виконує символічну й філософську функції, допомагаючи поетові у вираженні особливої філософської позиції.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

ПЕЙЗАЖ У ЛІРИКУ А. С. ПУШКІНА