Еволюція теми волі в лірику Пушкіна
Уже в ліцеї поет багато міркує про волю. Особливу роль у формуванні його світогляду зіграли лекції Куницына про “природне право” кожної людини на волю й рівність. У вірші “Лицинию” звучить головна ідея всього Творчості Пушкіна – протест проти рабства.
Якийсь давньогрецький громадянин пише лист своєму другові Лицинию, у якому призиває його вийти з розпусного й рабствующего міста в сільську тишу й самоту. Попутно він викриває вдачі імператорського Рима й засуджує громадян, що втратили гордість. У фіналі вірша ліричний герой
У послелицейский період Пушкін пише програмний вірш-оду “Вільність”. Цей вірш створювався під впливом декабристів і відбиває їхню ідею договору між владою й народом:
Схилитеся першим розділом
Під покров надійну Закону,
И стануть вічною вартою трону
Народів вільність і спокій.
У Пушкіна закон – це вища сутність, що коштує й над царем і над народом, а будь-яке беззаконня приводить до трагедії (страта Людовика XVI, убивство Павла I-Го)
Ідеал суспільства живучого під владою закону проповідується
У вірші “До Чаадаєва” тема волі переплітається з темою дружби. Для декабристів був характерний культ дружби. Він був закріплений навіть у їхній програмі: “не сподівайся ні на кого, крім своїх друзів і своєї зброї”. Уперше в цьому вірші очікування волі рівняється з особистим переживанням:
Як чекає коханець молодої
Мінути вірного побачення.
Так воля перестає бути для Пушкіна абстрактним поняттям. Вона потрібна поетові особисто.
У цих віршах відбилися риси властивому поколінню декабристів: тяга до вільності, полум’яний патріотизм.
На початку 20-х років поет переживає кризу переоцінки цінностей. У вірші “Волі сівач пустельний” ліричний герой усвідомлює сівачем волі, але приходить до думки про марність своїх зусиль, тому що людям-рабам воля не потрібна.
До середини 20-х років поет починає осмислювати волю як філософську категорію й показує різні її грані.
Вірш “До моря” завершується романтичний період творчості Пушкіна, він прощається тут із символом абсолютної волі – з морем. Головна ідея вірша в тім, що воля перебуває не поза людиною, а в його душі. Образ моря персоніфікує волю, але море – це прекрасна й небезпечна стихія. Воно може піднести людину, але може й погубити його. Така ж воля! У зв’язку із цим мотивом у вірші згадується Наполеон і Байрон:
…Там вгасав Наполеон.
Там він почив серед мучень.
И слідом за ним, як бури шум,
Іншої від нас умчався геній,
Інший володар наших дум.
Один боровся за поневолення, а іншої за звільнення.
Події 1825 змусили поета підтвердити своє відношення до волі. У вірші “Арион” поет оцінює справу декабристів. В основі вірша лежить давньогрецька Легенда про поета й музиканта Арионе. Але Пушкін міняє багато мотивів і насичує вірш сучасним політичним змістом. Він говорить тут про свою вірність ідеалу волі : “Я гімни колишні співаю”.
У вірші Анчар показав протиріччя між деспотизмом і волею. У першій частині поет описує “древо отрути”, що втілює природне зло, а потім події переносяться в мир людей, рівних по своїй природі, але розділених соціальними межам. Раб і пан винні в поширенні насильства й отрута Анчара проникає в мир людей через духовне рабство.
Висновок: У пізніх віршах Пушкіна затверджується, що волю нікому не можна подарувати. Вона починається з постійної духовної роботи. У вірші “Пам’ятник”, поводячи підсумки своєї творчості, Пушкін затверджує, що його головна заслуга полягає прославлянні волі в “жорстоке століття”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)