Побут і вдачі купецтва в драмі А. Н. Островського “Гроза”
Гроза – явище в природі що очищає й необхідне. Вона приносить із собою свіжість і прохолодь після виснажливої жари, живлющу вологу після суши. Вона несе що очищає, оновлююча дія. Таким “ковтком свіжого повітря”, новим поглядом на життя стала в літературі середини XІX століття п’єса А. Н. Островського “Гроза”. Велика російська ріка, самобутній народ, що живе на ній, дали авторові багатий творчий матеріал. Драма пролунав як трагічний голос часу, як лемент народної душі, що не бажає більше терпіти гніт і неволю. В “Грозі” Островський
В обивателів Калинованет прагнення до пізнання культури, науки, їх не цікавлять нові ідеї й думки. Люди марновірні, покірні, на їхню думку, “і Литва з неба впала”. Джерелами новин, слухів є мандрівниці, прочанки, “каліки перехожие”. “По немочі своєї” вони далеко не ходили, але “чути – багато чули”. Основою взаємин людей у Калинове є матеріальна залежність. Тут гроші вирішують усе. Автор підкреслює, що через наживу купці псують один одному торгівлю, постійно сваряться між собою, шкодять своїм учорашнім друзям: “Я вуж витрачуся, та і йому стане в копієчку”. Борис не насмілюється захистити себе від образ Дикого, тому що за заповітом він може одержати спадщину тільки за умови, якщо буде шанобливий до свого дядька.
Характер Дикого – це новий і значний прояв внутрішньої інертності й відсталості російської буржуазії. Дикої – сила. Влада його грошей в умовах маленького міста досягає вже таких меж, що він дозволяє собі “порвати по плечу самого городничого”. У списку діючих осіб “Грози” Савел Прокофєвич Дикої названий “значною особою в місті”. Така ж і Марфа Ігнатіївна Кабанова. Хазяї життя, володарі й власники. На їхньому прикладі показана влада грошей, що досягла небачених розмірів. Однак Дикої – один із самих багатих людей Калинова – сам опускається до прямого шахрайства: “Недоплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!” Лайка, лайка по будь-якому приводі – це не тільки звичне звертання з людьми, це його натура, його характер, навіть більш того – зміст життя. Самодурство Дикого не знає границь. Він не дає спокійно жити своїм домашнім. Коли хазяїн був не в дусі, “усе ховалися по горищах і прикоміркам”. Однак у типово самодур ской логіці його є один цікавий момент: затятий буває сам не рад своєму характеру: “Друг ти мені, а прийди ти в мене просити – вилаю”. Не чи правда, ми відчуваємо, що самодурство Дикого дає тріщину?
Твердо коштує на стражі патріархальних, домостроївських порядків старовини, ревно охороняє життя свого будинку від свіжого вітру змін Кабанова. На відміну від Дикого, вона ніколи не лається, у неї свої методи лякання: вона, “як ржа залізо”, точить своїх близьких, прикриваючись релігійними догмами й жалями про потоптану старовину. Вона ніколи не примириться з людськими слабостями, ніколи не піде на компроміс. Кабанова вся прикута до землі, всі її сили спрямовані на втримання, збирання, відстоювання укладу, вона – охоронець окостенілої форми патріархального миру. Кабанової треба, щоб усе здавалися, усі виглядали відповідно її правилам. Життя вона сприймає як церемоніал, і їй страшно подумати, що її правила давно зжили себе. Любов, синів й материнське почуття не існують у цьому будинку, вони витравлені, утоптані в бруд сваволею, святенництвом, злістю. Чабанисі спокою не дає те, що молодим довівся не за смаком її спосіб життя, що хочеться їм жити по-іншому. Дикої й Кабанова згубно діють на навколишніх, отруюючи їм життя, знищуючи в них світлі почуття, роблячи їх своїми рабами, И в цьому – головна їхня провина. Тому серед діючих осіб немає нікого, хто не належав би до миру.
Молоде покоління “Грози” представляють Кудряш, Варвара, Борис, Тихін. На відміну від Катерині, всі вони коштують на позиції життєвих компромісів і ніякої драми в цьому не бачать. Звичайно, їм важкий гніт старших, але вони навчилися обходити його, кожний у міру своїх характерів. Варвара крейди у своїх почуттях і запитах. Вона – найбільш працьовита з усіх. При всій своїй нерозвиненості знайшла для себе зручний спосіб життя; вона має необхідний запас енергії й сили волі, щоб у своїй любові до Кудряш обходити прямолінійні заборони домостроївського миру. Тихін – незлобива й слабка людина, вона метається між суворими вимогами матері й жалем до дружини. Він по-своєму любить Катерину, але зовсім не так, як вимагають норми ідеальної патріархальної моралі. Варвара з Кудряшов ведуть розгульне життя, Тихін добуває відпочинок зайвою склянкою горілки, але зовнішня повага перед старшими вони дотримують. Із зовнішнього миру в п’єсі тільки Борис. Він не належить до Калиновському миру по народженню й вихованню, не схожий на інших жителів міста виглядом і манерами, але по тому, як він поводиться, він цілком Калиновський. За словами Добролюбова, Борис ставиться “більше до обстановки”, не порушуючи замкнутості Калиновського миру.
Але життя не коштує на місці, самодури відчувають, що їхня влада обмежується. Добролюбов відзначає: “Всі, здається, як і раніше, всі добре: Дикої лає кого хоче… Кабанова тримає в страху своїх дітей… невістку… А всі якось неспокійно, недобре ім. Крім них, не спросять їх, виросло інше життя, з іншими початками, і вже посилає негарні бачення темній сваволі самодурства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)