Російське купецтво в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”

На мій погляд, п’єса А. Н. Островського “Гроза” становить особливий інтерес для читачів, тому що в ній описується не тільки міжособистісний конфлікт, але й дається досить повна характеристика російського купецтва середини XIX століття. Для того, щоб зрозуміти життя суспільства, описаного в добутку, треба, звичайно, проаналізувати характери деяких діючих осіб. Марфа Ігнатіївна Кабанова є представницею старшого покоління, більше патріархального й традиції, що почитає. Марфа Ігнатіївна багата купчиха, удова, після смерті чоловіка взявшая

всю владу в будинку у свої руки. Та й не тільки в будинку, але й у місті ніхто не сміє вступати з нею впререкания.

З боку вона здається ” кулак-бабою”, байдужою й владною жінкою, що знає ціну всьому й усім. Не дає вона волі ні Тихонові, своєму синові, ні, тим більше, своїй невістці Катерине. Не боїться й перед Диким одним з найсуворіших купців вгороде.

“Грозний воїн” Ка-Линова стає буквально шовковим рядом з Кабанихой, єдиною людиною, що правильно розцінює його: “Ну, ти не дуже горло-те розпускай! Ти знайди подешевше мене! А я тобі дорога! Ступай своєю Дорогою, куди йшов… воюєш-те ти все життя з бабами”.

Однак чи не так проста Кабанова, який здається на перший погляд?

Насправді, образ її набагато глибше. У строгості до Тихона видна любов до сина, бажання допомогти йому встати на ноги в цьому важкому житті; у постійних причіпках до Катерине проявляється ревнощі до невістки, досада на те, що відняла сина; у постійно дурному настрої немає також нічого протиприродного навколо Марфи Ігнатіївни валять підвалини її миру, їй здається, що не за горами й кінець світу. “Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже я й не знаю”. Що стосується дійсно негативних якостей Марфи Ігнатіївни лицемірства (у тому числі й показній побожності) і неуцтва, то вони не є її особистими рисами характеру, вони, насправді, усього лише частина загальної атмосфери “темного царства”. Кулигин так характеризує підвалини цього суспільства: “Ворогують один на одного; злісні кляузи строчать на ближні…

Торгівлю друг у друга підривають, і не стільки з користі, скільки із заздрості”. Разом з Кабанихой до старшого покоління калиновского купецтва ставиться й Дикої, але він не є центральним персонажем: не беручи участь у конфлікті, Дикої розширює уявлення про патріархальний світ. Савел Прокофьевич зовсім порожня людина, від нема чого робити постійно шукаючий сварки з першим зустрічним, щоб рознести його дощенту. Дикої це самодур, що діє, не керуючись розумом. Досить декількох фраз, щоб зрозуміти сутність його характеру: “Хочу так думати про тебе, так і думаю

Для інших ти чесна людина, а я думаю, що ти розбійник, от і все… Так ти знай, що ти черв’яка Захочу помилую, захочу роздавлю”. І ця людина є “значною особою в місті”. Такі Дикі й Кабанихи являють собою основу російського купецтва. Що ж можна сказати про місто Калинове, де впливом і повагою користуються Марфи Ігнатіївни й Дикі?

Молоде покоління, представлене в “Грозі”, також є дуже важливою частиною життя суспільства. Дивує пасивність молодих людей, їхня слабохарактерність і нездатність зробити нічого сміливого й нового. Тихін і Варвара персонажі з перехідним типом характеру

Вони, з одного боку, не згодні зі сформованим порядком речей і не хочуть додержуватися правил, установленим ще за давніх часів, але, з іншого боку, вони не вирішуються скільки-небудь відчутно протестувати проти них, і вся їхня незгода виливається в пристосування до життя в “темному царстві”. Сюди ж можна віднести й Бориса. Прекрасно утворений, він міг би підтримати протест Катерины, завоювати собі незалежність від Дикого, але Борис був абсолютно відірваний від реального життя й із працею усвідомлював свої дії, погубивши в результаті й себе, і Катерину.

Борис Григорович просто жалюгідний. Він сам говорить про себе: “Уж адже зовсім убитий ходжу… Загнано, забитий…”. У нього немає поваги до себе, немає почуття власного достоїнства

Про характер Катерины існує кілька думок. Я вважаю, що її не можна назвати сильною особистістю. Але вона відрізняється від інших калиновцев тим, що не хоче підбудовуватися й пристосовуватися

Смерть Катерины це вихід, що для головної героїні здався найбільш правильним. Це зовсім не протест і не виклик. Та й про який протест можна говорити, коли людина не в змозі розібратися у власних почуттях?

Перед нами став увесь купецький світ Калинова. Що ж відбувається в ньому? Які загальні закони його поводження? Дикі й Кабановы неосвічені, але аж ніяк не дурні. Практичний розум їх міцний, і вони усвідомлять, що перебувають на краю прірви, а край цей усе швидше обсипає під ними. У глибині душі їм ясно, що це кінець, але вони сподіваються (а передчуття загибелі подесятеряє їхньої сили), що, розправившись із декількома ворожими, небезпечними для них людьми, вони зупинять землю, що йде з-під ніг,

Забуте колишнє заняття купців торгівля (про неї в п’єсі згадується лише мимохіть), всі сили. ідуть на боротьбу усередині цього замкнутого мирка, інакше кажучи, почалася паніка. А це вже не просто тривожний знак, це провісник загибелі всього “темного царства”.

Але “паніка” – слово, що підходить для опису стану тільки старшого покоління. Молодь навіть і не підозрює, наскільки її спосіб життя шокує батьків. Навпаки старші представляються їм нерушимою, вічною основою їх життя

Їм не потрібні нові ідеї, вони бояться всього незвіданого. Таким чином, ми бачимо, що на основі добутку А. Н. Островського “Гроза” ми можемо провести глибокий аналіз купецького суспільства того часу, побачити протиріччя, що роздирали його, зрозуміти трагедію окремих людей і цілого покоління, завдяки чому глибше зрозуміти життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Російське купецтво в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”

Categories: Нові твори

Links