Пісня про Гайвате
У вступі автор згадує музиканта Навадагу, колись у старовинні часи співав пісню про Гайавату: “Про його народження чудовому, / Про його великої життя: / Як постив і молився, / Як трудився Гайавата, / Щоб народ його був щасливий, / Щоб він йшов до добра та правди “.
Верховне божество індіанців, Гітчі Маниту – Владика Життя, – “створив всі народи”, накресливши пальцем русла річок по долинах, зліпив з глини трубку і закурив її. Побачивши піднімався до неба дим Трубки Миру, зібралися вожді всіх племен: “Йшли Чоктоси і Команчі, / Йшли
Гітчі Маниту закликає ворогуючі племена примиритися і жити, “як брати”, і передрікає появу пророка, який вкаже їм шлях до порятунку. Підкоряючись Владиці Життя, індіанці занурюються у води річки, змивають бойові фарби, закурюють трубки і пускаються в зворотний шлях.
Перемігши величезного ведмедя Міші-Моква, Меджеківіс стає Володарем Західного Вітру, інші ж вітру віддає дітям: Східний – Вебону, Південний – Шавондазі, Північний – злій Кабібонокке.
“У незапам’ятні роки, / У вікопомна
Підступний Меджеківіс незабаром залишив Венону, і та померла від горя. Гайавату виростила і виховала бабця. Ставши дорослим, Гайавата надягає чарівні мокасини, бере чарівні рукавиці, відправляється на пошуки батька, горя бажанням помститися йому за загибель матері. Гайавата починає бій з Меджеківісом і змушує його відступати. Після триденного бою батько просить Гайавату припинити бій. Меджеківіс безсмертний, його не можна здолати. Він закликає сина повернутися до свого народу, розчистити річки, зробити землю плодоносної, умертвити чудовиськ і обіцяє зробити його після смерті владикою Північно-Західного вітру.
У лісовій глушині Гайавата постить сім ночей і днів. Він звертається до Гітчі Маниту з молитвами про благо і щастя всіх племен і народів, і як би у відповідь у його вігваму з’являється юнак Мондамін, із золотистими кучерями і в зелено-жовтих шатах. Три дні Гайавата бореться с. посланніком Владики Життя. На третій день він перемагає Мондаміна, ховає його і потім не перестає відвідувати його могилу. Над могилою один за іншим виростають зелені стебла, це інше втілення Мондаміна – кукурудза, їжа, послана людям Гітчі манить.
Гайавата будує пирога з березової кори, скріплюючи її корінням темрака – модрини, роблячи раму з гілок кедра, оздоблює голками їжака, забарвлює соком ягід. Потім разом зі своїм другом силачем Квазіндом Гайавата поплив по річці Такваміно і очистив її від корчів і мілин. У затоці Гітчі-Гюмі Гайавата тричі закидає вудку, щоб зловити Великого осетра – Міші-Наму. Міші-Нама проковтує пирога разом з Гайавату, і той, перебуваючи в утробі риби, з усіх сил стискає серце величезного царя риб, поки той не гине. Потім Гайавата перемагає злого чарівника Меджісогвона – Жемчужне Перо, якого охороняють страшні змії.
Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Міннегага з племені дакотов. На весільному бенкеті на честь нареченого і нареченої танцює красень і насмішник По-Пок-Ківіс, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивовижну легенду про чарівника Оссео, що зійшов з Вечірньої Зірки.
Щоб уберегти посіви від псування, Гайавата велить Міннегага в темряві ночі обійти поля голою, і вона слухняно, “без збентеження і без страху” кориться. Гаіавата ж ловить Царя-Ворона, Кагагі, що наважився привести зграю птахів на посіви, і для остраху прив’язує його на покрівлі свого вігваму.
Гайавата придумує письмена, “щоб прийдешні покоління / Було можна розрізняти їх”.
Страшачись благородних прагнень Гайавати, злі духи укладають проти нього союз і топлять у водах Гіта-Гюмі його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя захворює, і його зцілюють за допомогою заклинань і магічних танців.
Зухвалий красень По-Пок-Ківіс вчить чоловіків свого племені грати в кості і безжально їх обіграє. Потім, розохотилися і знаючи до того ж, що Гайавата відсутня, По-Пок-Ківіс розоряє його вігвам. Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-Ківісом. а той, тікаючи, виявляється на бобрових дамб і просить бобрів перетворити його на одного з них, лише більше і вище всіх інших. Бобри погоджуються і навіть обирають його своїм вождем. Тут на греблі з’являється Гаіавата. Вода прориває греблю, і бобри поспішно ховаються. По-Пок-Ківіс ж не може піти за ними з-за своїх розмірів. Але Гайавату вдається лише зловити його, але не вбити. Дух По-Пок-Ківіса вислизає і знову приймає вигляд людини. Тікаючи від Гайавати, По-Пок-Ківіс перетворюється на казарку, тільки більше і сильніше, ніж всі інші. Це і губить його – він не справляється з вітром і падає на землю, але знову біжить, і Гайавату вдається впоратися зі своїм ворогом, тільки закликавши на допомогу блискавку і грім. Гайавата позбавляється ще одного свого друга – силача Квазінда, якого погубили пігмеї, що потрапили йому в тім’я “блакитний ялинової шишкою”, в той час як він плив у пирозі по річці. Настає сувора зима, і в вігвамі Гайавати з’являються примари – дві жінки. Вони похмуро сидять в кутку вігваму, не кажучи ні слова, лише хапають кращі шматки пиши. Так проходить багато днів, і ось одного разу Гайавата прокидається серед ночі від їх зітхань і плачу. Жінки розповідають, що вони – душі мертвих і з’явилися з островів Загробного Життя, щоб наставити живуть: не потрібно мучити померлих безплідною скорботою і закликами повернутися назад, не потрібно класти в могили ні хутра, ні прикрас, ні глиняних чаш – тільки трохи їжі і вогню в дорогу. Чотири дні, поки душа добирається до країни Загробного Життя, треба палити багаття, висвітлюючи їй шлях. Потім примари прощаються з Гайавату і зникають. У селищах індіанців починається голод. Гайавата вирушає на полювання, але безуспішно, а Міннегага слабшає з кожним днем і вмирає. Гайавата, сповнений скорботи, ховає дружину і чотири ночі пече похоронне багаття. Прощаючись з Міннегага, Гайавата обіцяє скоро зустрітися з нею “у царстві світлого Розуміння, / Нескінченною, вічного життя”. У селищі повертається з далекого походу Ягу і розповідає, що бачив Велике Море і крилату пирога “більше цілої гаї сосен”. У цьому човні Ягу бачив сто воїнів, особи яких були пофарбовані білою фарбою, а підборіддя покриті волоссям. Індіанці сміються, вважаючи розповідь Ягу черговий лише легендою. Не сміється тільки Гайавата. Він повідомляє, що йому було видіння – крилатий човен і бородаті блідолиці чужинці. Їх слід зустріти з ласкою і привітом – так велів Гітчі манить. Гайавата розповідає, що Владика Життя відкрив йому майбутнє: він бачив “густі раті” народів, які переселяються на Захід. “Різні були їх прислівники, / Але одне в них билося серце, / І кипіла невпинно / Їх весела робота: / Сокири в лісах дзвеніли, / Міста в луках диміли, / На ріках і на озерах / Пливли з блискавкою і громом / Окрилені пироги “. Але відкрилося Гайавату майбутнє не завжди променисто: він бачить і індіанські племена, що гинуть в боротьбі один з одним. Гайавата, а за ним і інші індіанці, привітно зустрічають припливли на човні блідолицих і долучаються до істин, які проголошує наставник блідолицих, “їх пророк в одязі чорної”, – до початків християнської релігії, розповідями “про Святої Марії-діви, / Про її предвечном Сині “. Гості Гайавати засипають у його вігвамі, стомлені спекою, і сам він, попрощавшись з Нокоміс і зі своїм народом і заповідаючи слухати мудрим повчанням присланих з царства світла гостей, спливає у своїй пирозі на Захід, в Країну Розуміння, “до Островів Блаженних – в царство / Нескінченною, вічного життя! “
(2 votes, average: 3.50 out of 5)