Скорочено поеми Пісня про Гайавате Лонгфелло Г. У

У вступі автор згадує музиканта Навадагу, колись у стародавні часи певшего пісню про Гайавате: “Про його рожденье чудовий, / Про його велике життя: / Як постився й молився, / Як трудився Гайавата, / Щоб народ його був щасливий, / щоб він ішов до добра й правди”. Верховне божество індіанців, Гитчи Манито – Владика Життя, “сотворивший всі народи”, начертавший пальцем русла рік по долинах, зліпив із глини трубку й закурив її. Побачивши дим, що піднімався до неба, Трубки Миру, собралисьвожди всіх племен: “Ішли Чоктоси й Команчи, / Ішли Шошони

й Омоги, / Ішли Гурони й Мендени, / Делавари й Могоки, / Черноногие й Пони, / Оджибвеи й Дакоти”. Гитчи Манито призиває ворогуючі племена примиритися й жити “як брати” і пророкує появу пророка, що вкаже їм шлях до порятунку.

Корячись Владиці Життя, індіанці поринають у води ріки, змивають бойову фарбу, закурюють трубки й пускаються в дорогу назад. Перемігши величезного ведмедя Мише-Мокву, Меджекивис стає Владарем Західного вітру, інші ж вітри віддає дітям: Східний – Вебону, Південний – Шавондази, Північний – злому Кабибонокке. “У незапам’ятні роки, / У незапам’ятний час” прямо з місяця впала

на квітучу долину прекрасна Нокомис, дочка нічних світил. Там, у долині, Нокомис народила дочка й назвала її Веноной.

Коли дочка виросла, Нокомис не раз застерігала її від чарів Меджекивиса, але Венона не послухалася матері. “І народився син суму, / Ніжній пристрасті й суму, / Чудової таємниці – Гайавата”. Підступний Меджекивис незабаром залишив Венону, і та вмерла від горя.

Гайавату виростила й виховала бабка Ставши дорослим, Гайавата надягає чарівні мокасини, бере чарівні рукавиці й відправляється на пошуки батька, горя бажанням помститися йому за загибель матері. Гайавата починає бій з Меджекивисом і змушує його відступати. Після триденного бою батько просить Гайавату припинити бій. Меджекивис безсмертний, його не можна здолати.

Він призиває сина повернутися до свого народу, розчистити ріки, зробити землю плодоносної, умертвити чудовиська, і обіцяє зробити його після смерті владикою Північно-Західного вітру. У лісовій глухомані Гайавата поститься сім днів і ночей. Він звертається до Гитчи Манито з молитвами про благо й щастя всіх племен і народів, і як би у відповідь у його вігвама з’являється юнак Мондамин із золотавими кучерями й у жовтий^-жовтих-зелено-жовті одягах Три дні Гайавата бореться з посланником Владики Життя.

На третій день він перемагає Мандамина, ховає його й потім не перестає відвідувати його могилу. Над могилою один за іншим виростають зелені стебла, це інше втілення Мандамина – кукурудза, їжа, послана людям Гитчи Манито. Гайавата будує пирогу з березової кори, скріплюючи її коріннями темрака – модрини, роблячи раму з галузей кедра, прикрашає голками їжака, офарблює соком ягід. Потім вместесо своїм іншому силачем Квазиндом Гайавата поплив по ріці Таквамино й очистив її від корчів і мілій.

Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Миннегагу із плем’я дакотов. На весільному бенкеті на честь нареченого й нареченої танцює красень і насмішник По-Пок-Кивис, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивну легенду про чарівника Оссео, що зійшов з Вечірньої Зірки. Щоб уберегти посіви від псування, Гайавата велить Миннегаге в мороці ночі обійти поля оголеної, і вона слухняно, “без зніяковілості й без страху” кориться.

Гайавата ж ловить Царя-Ворона, Кагаги, осмелившегося привести зграю птахів на посіви, і для острашки прив’язує його на покрівлі свого вігвама. Гайавата придумує письмена, “щоб прийдешнім поколеньям / Було можна розрізнити їх”. Страшачись шляхетних прагнень Гайавати, злі парфуми містять проти нього сполучник і палять у водах Гитчи-Гюми його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя занедужує, і його зціляють за допомогою заклинань і магічних танців Зухвалий красень По-Пок-Кивис учить чоловіків свого плем’я грати в кості й безжалісно їх обіграє. Потім, розохотившись і знаючи до того ж, що Гайавата відсутній, По-Пок-Кивис розоряє його вігвам.

Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-Кивисом, а той, тікаючи, виявляється на бобровій греблі й просить бобрів перетворити його в один з них, тільки більше й вище всіх інших. Бобри погоджуються й навіть обирають його своїм вождем, і Гайавате вдається впоратися зі своїм ворогом, тільки викликавши на допомогу блискавку й грім Гайавата втрачає ще одного свого друга – силача Квазинда, якого погубили пігмеї, що потрапили йому в тім’я “блакитною ялиновою шишкою”, у той час як він плив у пирозі по ріці. Наступає сувора зима, і у вігвамі Гайавати з’являються примари – дві жінки. Вони похмуро сидять у куті вігвама, не говорячи ні слова, лише вистачають кращі шматки їжі.

У селеньях індіанців починається голод. Гайавата відправляється на полювання, але безуспішно, а Миннегага слабшає з кожним днем і вмирає. Гайавата, виконаний уболівай, ховає дружину й чотири ночі палить похоронне багаття Прощаючись із Миннегагой, Гайавата обіцяє незабаром зустрітися з нею “у царстві світлого Понима, / Нескінченного, вічного життя”.

У селенье вертається з далекого походу Ягу й розповідає, що бачив Велике Море й крилату пірогу “большецелой гаю сосон”. У цьому човні Ягу бачив сто воїнів, особи яких були пофарбовані білою фарбою, а підборіддя покриті волоссями. Індіанці сміються, уважаючи оповідання Ягу черговою небилицею.

Не сміється тільки Гайавата. Гайавата розповідає, що Владика Життя відкрив йому майбутнє: він бачив “густі раті” народів, що переселяються на Захід. “Разни були їх наречья, / Але одне в них билося серце, / И кипіла невпинно / Їхня весела робота: / Сокири в лісах дзенькали, / Міста в лугах димілися, / На ріках і на озерах / Плили із блискавкою й громом / Окрилені пироги”.

Але що відкрилося Гайавате майбутнє не завжди осяйно: він бачить і індійські племена, що гинуть у боротьбі один з одним. Гайавата, а за ним і іншими індіанцями привітно зустрічають припливших на човні блідолицих і прилучаються до істин, які проголошує наставник блідолицих, “їхній пророк в одязі чорної”, – до початків християнської релігії, оповіданням “про Святу Марію-Діві, / Про її предвечном Сина”. Гості Гайавати засипають у його вігвамі, стомлені жарою, а сам він, попрощавшись із Нокомис і зі своїм народом і заповідаючи слухати мудрим наставлянням присланих із царств світла гостей, спливає у своїй пірозі на Захід, у Країну Понима, “до Островів Блаженних – у царство / Нескінченного, вічного життя! “.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено поеми Пісня про Гайавате Лонгфелло Г. У

Categories: Скорочені твори

Links