Короткий виклад змісту поеми Лонгфелло “Пісня про Гайавате”

У вступі автор згадує музиканта Навадагу, колись у стародавні часи певшего пісню про Гайавате: “Про його рожденье чудовий, / Про його велике життя: / Як постился й молився, / Як трудився Гайавата, / Щоб народ його був щасливий, / Щоб він ішов до добра й правди”.

Верховне божество індіанців, Гитчи Манито – Владика Життя, – “сотворивший всі народи”, начертавший пальцем русла рік по долинах, зліпив із глини трубку й закурив її. Побачивши дим, що піднімався до неба, Трубки Миру, зібралися вожді всіх племен:

“Ішли Чоктоси й Команчи,

/ Ішли Шошони й Омоги, / Ішли Гурони й Мэндэни, / Делавэри й Могоки, / Черноногие й Пони, / Оджибвеи й Дакоти”.

Гитчи Манито призиває ворогуючі племена примиритися й жити, “як брати”, і пророкує поява пророка, що вкаже їм шлях до порятунку. Корячись Владиці Життя, індіанці поринають у води ріки, змивають бойові фарби, закурюють трубки й пускаються в дорогу назад

Перемігши величезного ведмедя Мише-Мокву, Мэджекивис стає Владарем Західного Вітру, інші ж вітри віддає дітям: Східний – Вебону, Південний – Шавондази, Північний – злому Кабибонокке.

“У незапам’ятні роки, / У незапам’ятний час”

прямо з місяця впала на квітучу долину прекрасна Нокомис, дочка нічних світил. Там, у долині, Нокомис народила дочка й назвала її Веноной. Коли дочка виросла, Нокомис не раз застерігала її від чарів Мэджекивиса, але Венона не послухалася матері. “І народився син суму, / Ніжній пристрасті й суму, / Чудової таємниці – Гайавата”.

Підступний Мэджекивис незабаром залишив Венону, і та вмерла від горя. Гайавату виростила й виховала бабка. Ставши дорослим, Гайавата надягає чарівні мокасини, бере чарівні рукавиці, відправляється на пошуки батька, горя бажанням помститися йому за загибель матері. Гайавата починає бій з Мэджекивисом і змушує його відступати. Після триденного бою батько просить Гайавату припинити бій. Мэджекивис безсмертний, його не можна здолати. Він призиває сина повернутися до свого народу, розчистити ріки, зробити землю плодоносної, умертвити чудовиська й обіцяє зробити його після смерті владикою Північно-Західного вітру

У лісовій глухомані Гайавата постится сім ночей і днів. Він звертається до Гитчи Манито з молитвами про благо й щастя всіх племен і народів, і як би у відповідь у його вігвама з’являється юнак Мондамин, із золотавими кучерями й у зелено-жовтих одягах. Три дні Гайавата бореться с. посланником Владики Життя. На третій день він перемагає Мондамина, ховає його й потім не перестає відвідувати його могилу. Над могилою один за іншим виростають зелені стебла, це інше втілення Мондамина – кукурудза, їжа, послана людям Гитчи Манито.

Гайавата будує пирогу з березової кори, скріплюючи її коріннями тэмрака – модрини, роблячи раму з галузей кедра, прикрашає голками їжака, офарблює соком ягід. Потім разом зі своїм другом силачем Квазиндом Гайавата поплив по ріці Таквамино й очистив її від корчів і мілій. У затоці Гитчи-Гюми Гайавата тричі закидає вудку, щоб піймати Великого Осетра – Мише-Наму. Мише-Нама проковтує пирогу разом з Гайаватой, і той, перебуваючи в чреве риби, щосили стискує серце величезного царя риб, поки той не гине. Потім Гайавата перемагає злого чарівника Меджисогвона – Перлове Перо, якого охороняють страшні змії

Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Миннегагу із племені дакотов. На весільному бенкеті на честь нареченого й нареченої танцює красень і насмішник По-Пок-Кивис, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивну легенду про чарівника Оссэо, що зійшов з Вечернею Зірки

Щоб уберегти посіви від псування, Гайавата велить Миннегаге в мороці ночі обійти поля оголеної, і вона слухняно, “без смущенья й без страху” кориться. Гаиавата ж ловить Цар-Ворона, Кагаги, осмелившегося привести зграю птахів на посіви, і для острашки прив’язує його на покрівлі свого вігвама

Гайавата придумує письмена, “щоб прийдешнім поколеньям / Було можна розрізняти їх”.

Страшачись шляхетних прагнень Гайавати, злі парфуми містять проти нього сполучник і палять у водах Гитаи-Гюми його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя занедужує, і його зціляють за допомогою заклинань і магічних танців

Зухвалий красень По-Пок-Кивис учить чоловіків свого племені грати в кості й безжалісно їх обіграє. Потім, розохотившись і знаючи до того ж, що Гайавата відсутній, По-Пок-Кивис розоряє його вігвам. Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-Кивисом. а той, тікаючи, виявляється на бобровому греблі й просить бобрів перетворити його в один з них, тільки більше й вище всіх інших. Бобри погоджуються й навіть обирають його своїм вождем. Отут на греблі з’являється Гаиавата. Вода прориває греблю, і бобри поспішно ховаються. По-Пок-Кивис же не може піти за ними через свої розміри. Але Гайавате вдається лише піймати його, але не вбити. Дух По-Пок-Кивиса вислизає й знову приймає вигляд людини. Тікаючи від Гайавати, По-Пок-Кивис перетворюється в казарку, тільки більше й сильніше, ніж всі інші. Це й губить його – він не справляється з вітром і падає на землю, але знову біжить, і Гайавате вдається впоратися зі своїм ворогом, тільки викликавши на допомогу блискавку й грім

Гаиавата втрачає ще одного свого друга – силача Квазинда, якого погубили пігмеї, що потрапили йому в тім’я “блакитною ялиновою шишкою”, у той час як він плив у пирозі по ріці

Наступає сувора зима, і у вігвамі Гайавати з’являються примари – дві жінки. Вони похмуро сидять у куті вігвама, не говорячи ні слова, лише вистачають кращі шматки пиши. Так проходить багато днів, і от один раз Гайавата прокидається серед ночі від їхніх подихів і плачучи. Жінки розповідають, що вони – душі мертвих і з’явилися з островів Загробного Життя, щоб наставити живучих: не потрібно мучити померлою марною скорботою й закликами повернутися назад, не потрібно класти в могили ні хутр, ні прикрас, ні глиняних чаш – тільки небагато їжі й вогню в дорогу. Чотири дні, поки душу добирається до країни Загробного Життя, треба палити багаття, висвітлюючи їй шлях. Потім примари прощаються з Гайаватой і зникають

У селеньях індіанців починається голод. Гаиавата відправляється на полювання, але безуспішно, а Миннегага слабшає з кожним днем і вмирає. Гайавата, виконаний уболівай, ховає дружину й чотири ночі похоронне багаття. Прощаючись із Миннегагой, Гайавата обіцяє незабаром зустрітися з нею “у царстві світлого Понима, / Нескінченного, вічного життя”.

У селенье вертається з далекого походу Ягу й розповідає, що бачив Велике Море й крилату пірогу “більше цілого гаю сосен”. У цьому човні Ягу бачив сто воїнів, особи яких були пофарбовані білою фарбою, а підборіддя покриті волоссями. Індіанці сміються, уважаючи оповідання Ягу черговою небилицею. Не сміється тільки Гайавата. Він повідомляє, що йому було бачення – крилатий челн і бородаті блідолиці чужоземці. Їх варто зустріти з пещенням і привітом – так велів Гитчи Манито.

Гайавата розповідає, що Владика Життя відкрив йому майбутнє: він бачив “густі раті” народів, що переселяються на Захід. “Разни були їх наречья, / Але одне в них билося серце, / И кипіла невпинно / Їхня весела робота: / Сокири в лісах дзенькали, / Міста в лугах димілися, / На ріках і на озерах / Плили із блискавкою й громом / Окрилені пироги”.

Але що відкрилося Гайавате Майбутнє не завжди осяйно: він бачить і індійські племена, що гинуть у боротьбі друг сдругом.

Гайавата, а за ним і іншими індіанцями, привітно зустрічають припливших на човні блідолицих і прилучаються до істин, які проголошує наставник блідолицих, “їхній пророк в одязі чорної”, – до початків християнської релігії, оповіданням “про Святу Марію-Діву, / Про її предвечном Сина”.

Гості Гайавати засипають у його вігвамі, стомлені жарою, а сам він, попрощавшись із Нокомис і зі своїм народом і заповідаючи слухати мудрим наставлянням присланих із царства світла гостей, спливає у своїй пірозі на Захід, у Країну Понима, “до Островів Блаженних – у царство / Нескінченного, вічного життя!”

В. С. Кулагина-Ярцева


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий виклад змісту поеми Лонгфелло “Пісня про Гайавате”

Categories: Скорочені твори

Links