Перевтілення – Любі тату й мамо (стисло)

“Що ж тепер?” – спитав сам себе Грегор і озирнувся в темряві. Скоро він виявив, що вже взагалі не може й поворухнутися. Це не здивувало Грегора, швидше здалося неприродним, що його досі могли носити такі тоненькі лапки. А втім, він почував себе порівняно добре. Хоч усе тіло боліло йому, але здавалося, що біль поволі слабшав, тож, певно, скоро мав і зовсім минутися. Гниле яблуко на спині і запалена рана навколо нього, геть заліплена пилюкою, вже майже не дошкуляли йому. Про свою сім’ю він згадував зворушено й любовно. Він тепер був ще більше,

ніж сестра, переконаний, що мусить зникнути. Так він лежав, аж поки дзигарі на вежі пробили третю годину ранку, і думки його були чисті й лагідні. Він дожив ще до тієї хвилини, коли за вікном почало світати. А тоді голова його похилилась до самої підлоги, і він востаннє легенько зітхнув.

Коли рано-вранці прийшла робітниця – вона завжди, хоч скільки її просили не робити цього, з надмірної сили та поспіху так грюкала дверима, що в домі по її приході вже ніхто не міг спокійно спати, – то на хвильку заглянула й до Грегора, але не помітила нічого особливого. Вона гадала, що Грегор навмисне лежить нерухомо, щоб викликати

до себе, співчуття, бо вважала його за дуже хитрого. У неї в руках якраз була мітла, і вона спробувала відігнати нею Грегора від дверей. Та коли він не зрушив з місця, служниця розсердилась і легенько штовхнула його; а коли й це не допомогло, придивилась до нього уважніше. Збагнувши, що сталося, вона страшенно здивувалась, свиснула крізь зуби і, не довго роздумуючи, відчинила двері до спальні й гукнула в темряву:

– Гляньте-но, вона здохла! Лежить і не ворушиться!

Подружжя Замза посідали в постелі і, перелякані поведінкою робітниці, довго не могли збагнути, що вона сказала. Потім посхоплювались з ліжка, кожне на свій край, і пан Замза накинув на себе ковдру, а пані Замза просто в нічній сорочці зайшла до Грегорової кімнати. Тим часом відчинились також двері з вітальні і з’явилась Грета – відколи в них були пожильці, вона спала там, – зовсім одягнена, ніби й не лягала в ліжко, та й бліде обличчя, здавалось, свідчило про те саме.

– Мертвий? – мовила пані Замза і запитливо глянула на робітницю, хоч могла й сама пересвідчитись у цьому, бо й так було видно, що Грегор неживий.

– Мені здається, що мертвий, – відповіла робітниця і на доказ своїх слів ще далі посунула Грегорове тіло мітлою.

Пані Замза підвела руку, ніби хотіла стримати мітлу, проте не зробила цього.

– Ну, слава тобі Господи! – сказав пан Замза і перехрестився.

Всі три жінки і собі почали хреститись. Грета, що не зводила очей

З тіла, сказала:

– Гляньте, який він худий. Він уже давно нічого не їв. Все, що ми

Йому клали, так ціле доводилось і вимітати.

І справді, Грегорове тіло було зовсім пласке й висохле; власне, це аж тепер стало Дуже помітно, бо воно не було вже підняте на лапках і лежало все на видноті.

– Зайди на хвильку до нас, Грето, – мовила пані Замза, сумно

Всміхаючись, і Грета, все ще озираючись на тіло, пішла за батьками до

Їхньої спальні.

Робітниця прихилила двері й відчинила навстіж вікно. Хоч ще було дуже рано, у свіжому повітрі відчувалось тепло: адже кінчався вже березень.

Троє постояльців вийшли зі своєї кімнати й здивувалися, не побачивши сніданку: про них забули.

– Де сніданок? – похмуро запитав служницю середній.

Але служниця, приклавши палець до губ, стала швидко й мовчки кивати постояльцям, щоб вони ввійшли до кімнати Грегора. Вони ввійшли туди й в уже зовсім світлій кімнаті обступили труп Грегора, сховавши руки в кишенях потертих своїх піджачків.

Тут відчинилися двері спальні й з’явився пан Замза в лівреї і з ним під руку з однієї сторони дружина, а з другої – дочка. У всіх були трохи заплакані очі; Грета ні-ні та притискалася обличчям до плеча батька.

– Зараз же залиште мою квартиру! – сказав пан Замза і вказав на двері, не відпускаючи від себе обох жінок.

– Що ви маєте на увазі? – трохи знічено сказав середній постоялець і улесливо усміхнувся.

Двоє інших, заклавши руки за спину, безперервно їх потирали, немовби в радісному чеканні великої суперечки, що несе, проте, хороше завершення.

– Я маю на увазі саме те, що сказав, – відповів пан Замза і обі

Руч зі своїми супутницями підійшов до постояльця.

Той декілька секунд помовчав, дивлячись в підлогу, немов у нього в голові все переверталося.

– Ну що ж, тоді ми підемо, – сказав він згодом і подивився в

Пана Замзу так, немов, раптово змирившись, чекав на його згоду на

Віть і в цьому разі.

Пан Замза тільки декілька разів коротко кивнув йому, витріщивши очі. Після цього постоялець і насправді відразу направився широким кроком в передпокій; обоє його’ товаришів, котрі, прислухаючись, уже перестали потирати руки, подалися за ним прямо-таки навприсядки, немов боялися, що пан Замза пройде в передпокій рп ніше, ніж вони, та відділить їх від їхнього вожака. В передпокої всі три постояльці зняли з вішалки шляпи, витягнули з підставки для паличок палиці, мовчки поклонилися й залишили квартиру. З якимось, як виявилося, зовсім невиправданим недовір’ям пан Замза вийшов із обома жінками на площадку сходів; спершись на перила, вони дивилися, як постояльці повільно, щоправда, але невпинно спускалися по довгих сходах, щезаючи на кожному поверсі на певному повороті і з’являючись через декілька миттєвостеи знову; чим далі йшли вони вниз, тим менше цікавили вони родину Замзи, а коли, спочатку перед ними, а потім високо над ними, став, красуючись поставою, підніматися з кошиком на голові підручний із м’ясного магазину, пан Замза та жінки залишили площадку і всі з якимось полегшенням повернулися до квартири.

Вони вирішили присвятити сьогоднішній день відпочинку та прогулянці; вони не лише заслуговували цієї перерви в роботі, вона була їм просто необхідна. І тому вони сіли за стіл і написали три пояснювальні листи: пан Замза – своїй дирекції, пані Замза – своєму роботодавцю, а Грета – своєму шефу. Поки вони писали, ввійшла служниця сказати, що вона іде, бо ранкова її робота виконана. Ті, що писали, спочатку кивнули, не піднімаючи очей, але коли служниця, замість того щоб піти, залишилася на місці, на неї незадоволено подивилися.

– Ну? – запитав пан Замза.

Служниця, усміхаючись, стояла в дверях з таким виглядом, немов у неї була для сім’ї якась щаслива новина, повідомити котру вона збиралася лише після впертих розпитувань. Майже вертикальна страуси-на пір’їна на її капелюшку, що завжди дратувала пана Замзу, погойдувалася в усі сторони.

– Так що ж вам потрібно? – запитала пані Замза, до якої служниця ставилася все-таки найбільш шанобливо.

– Так, – відповідала служниця, задихаючись від добродушного сміху, – щодо того, як прибрати це, можете не турбуватися. Уже все в порядку. ол

Пані Замза та Грета схилилися над своїми листами, немов збиралися писати далі; пан Замза, котрий помітив, що служниця збирається розповісти про все детально, рішуче відхилив це порухом руки. Оскільки їй не дозволили говорити, служниця пригадала, що вона дуже поспішає, крикнула з неприхованою образою: “Щасливо залишатися!” – різко повернулася і залишила квартиру, в нестямі ударивши дверима.

– Ввечері вона буде звільнена, – сказав пан Замза, але не отри

Мав відповіді ні від дружини, ні від дочки, бо служниця порушила їхній

Ледь віднайдений спокій. Вони підвелися, підійшли до вікна і, обняв

Шись, зупинилися там. Пан Замза повернувся на стільці в їх сторону

І декілька секунд мовчки дивився на них. Потім він вигукнув: – Ходіть-но сюди! Забудьте нарешті старе, і хоч трохи подумайте про мене.

Жінки відразу послухалися, поспішили до нього, приголубили його й швидко закінчили свої листи.

Усі троє вийшли з помешкання, чого не робили вже місяцями, і поїхали електричкою на природу, за місто. Вони сиділи самі на весь вагон, заллятий сонцем. Зручно вмостившись, родина обговорювала свої надії на майбутнє, і виявилось, що вони не такі вже й погані, якщо їх добре зважити. Всі троє мають добру роботу, а надалі сподіваються мати ще й кращу – раніше вони про це просто не питали одне в одного, бо мали інший клопіт. А зараз їхнє становище легко поліпшити, змінивши житло; вони хотіли знайти собі менше, дешевше, але зручніше і взагалі практичніше помешкання, ніж-їхнє теперішнє, яке ще напитав колись Грегор. Отак розмовляючи, пан і пані Замза майже одночасно помітили, що їхня дочка, яка ставала дедалі жвавішою, останнім часом хоч і витримала таке лихо і щоки її зблідли; зробилася стрункою, вродливою дівчиною. Вони майже несвідомо порозумілися поглядом і подумали, що час уже шукати для неї добру пару. А коли дочка перша схопилася виходити з поїзда і потягнулася молодим тілом, батьки побачили в цьому підтвердження своїх планів і добрих надій.

Переклад з німецької Є. Поповича


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Перевтілення – Любі тату й мамо (стисло)

Categories: Твори з української літератури

Links