Переказ трагедії Эленшлегера “Ярл Хакон”
Норвегія кінця X в. Ярл Хакон, що підкорив собі країну, мріє про королівський сан: з ярла – вільного й видного воєначальника він хоче перетворитися в короля, чия влада освячена династичною традицією й народною звичкою, тобто безперечна. Але на шляху в ярла – Олаф, правнук першого короля й об’єднувача Норвегії Харальда Прекрасноволосого. І хоча Олаф живе далеко – він править завойованої вікінгами Ірландією, – покуда він живий, влада Хакона під погрозою: це розуміють і старий і млад, усе норвежци.
Хакон уже замовив собі корону. Правда,
Випадок змушує Хакона діяти. Він довідається, що Олаф – у Норвегії, правитель Ірландії зайшов на батьківщину з невеликою дружиною. Він направляється в Гардарике (Русь), куди поспішає до сина померлого князя Вальдемара
Раніше що не помишляли про смуту, Олаф дає схилити себе на виступ проти Хакона. Остаточно зміцнює його в рішенні заклик священика Тагенбранда (Олаф усюди возить із собою команду ченців) – хрестити Норвегію, а за нею й вся Північ!
Як завжди, Хакон діє швидко й енергійно й дуже незабаром висаджується на острові, де коштує із частиною дружини Олаф. Як і він, ярл зв’язує своє прагнення до влади з ідеологічними мотивами – захистом язичеської віри предків від наступаючі на Північ християнства
Відбувається несподіване, але логічне – до Олафу з винної є його двоюрідні брати, вони повідомляють: їхній обман обернувся правдою, країна повстала. Із самого початку, домігшись влади, ярл Хакон правил розумно й справедливо, але згодом у ньому усе більше перемагав тиран, і сваволя, що творить їм, і безцеремонне жінколюбство довели підданих до розпачу. Останньою краплею стало викрадення що сподобалося ярлу дочки коваля (того самого, що скував йому корону) прямо з її весільного бенкету. Якщо люди довідаються, що Олаф прибув у країну, вони, безсумнівно, примкнуть до нього. Тому навряд чи Хакон виступить проти Олафа відкрито, він приготував йому пастку: купець Клаке обіцяв ярлу заманити Олафа в ліс, позбавити його життя, а потім таємно пронести в лісову хатинку до Хакону кошик з відрубаною головою короля. На щастя, план Клаке видав братам тямущий раб купця Гриб, а вони, що служили раніше володареві Норвегії вірою й правдою, обурені таким віроломством і більше ярлу не вірять. І просять Олафа покарати їх за спробу вивідати його плани, а також за те, що, збрехавши, вони сказали йому чисту правду!
З істинно королівською великодушністю Олаф прощає братів. Плани Клаке зруйновані, а він сам убитий рабом Грибом, за що Олаф нагороджує того волею й новим ім’ям Гриф. Закутавшись у плащ і насунувши на очі капелюх, Олаф є в хатинку з кошиком (від речення Грифа покласти в неї відрубану голову його колишнього хазяїна шляхетний король-християнин відмовляється), Прикинувшись із, Олаф запитує в Хакона, чи не хоче ярл глянути на голову свого ворога? Той відмовляється й велить скоріше зарити її в землю. Раб наполягає. Він розхвалює голову (“вона зовсім як живаючи” ) і дорікає ярла в боягузтві (“він боїться неспроможної, знесеної із плечей голови?”). Для зручності, заявляє він далі, він приніс голову на своїх плечах – Олаф розорює плащ і знімає капелюх. Опір Хакона даремно, хатинка оточена, але шляхетний король не хоче використати занадто очевидну перевагу. Він пропонує Хакону вибір: або повне підпорядкування, або загибель у наступній битві, якщо їм доведется зійтися ще раз
Хакон вибирає друге. У день вирішальної битви неподалік від Тронхейма вісник повідомляє йому про загибель старшого сина – його зарубав Олаф, помилково прийнявши сина за батька. Хакон вражений звісткою. Що означає загибель улюбленого сина? Слабість і занепад богів (у їхньому протистоянні із Христом) або ж покарання Хакона за недолік віри? Ярл просить богів війни простити його, і саме в цей момент йому приносять відбитий у дружини Олафа золотий ріг з вибитими на ньому рунями: “Якщо згрішив ти,/Щастя відвернулося – /Краще пожертвуй/Асам всемогутнім”. Краще, що залишилося в Хакона, – його другий малолітній син Эрлинг. Його він і приносить у жертву, довідавшись про яку Хакона залишає навіть самий вірних і доблесний з його воїнів Эйнар.
Долаємо сумнівами й переможний Олаф. У ніч перед битвою він розмовляє в лісі з його однооким старцем, що відвідав, Ауденом. Старець захищає язичество. Християнство, можливо, і добре для зніженого й рясного Півдня, що звільняє від боротьби за існування й заохочує мистецтва. Але на суворій Півночі язичество необхідно, вона виховує мужність, честь і діяльний початок. Олаф не приймає навчання Аудена, але ставиться до його слів з повагою: по загадках у його мовленні він довідається в старці верховного бога скандинавів Одина (Ауден – форма цього імені), хоч священик Тагенбранд і запевняє його, що Ауден – усього лише підісланий до них Хаконом язичеський жрець. Що ж до зв’язку язичества із природою Півночі, продовжує священик, те й це не так. Віра в Одина прийшла в ці краї Свостока.
Військо ярла Хакона розбите, але він не гине в бої. Убивши коня й залишивши на бойовище заляпану кров’ю одяг, він ховається в колишньої наложниці Тори. Хакон винуватий перед нею подвійно:
У свій час він кинув неї, спокусившись дочкою коваля, тепер же вдобавок убив у бої двох її братів (вони хотіли помститися йому за ганьбу сестри). І все-таки Тора прощає Хакона – вона жалує його: перед нею тінь колишнього ярла, і, відмов вона йому в допомозі, йому залишиться тільки кинутися грудьми на меч. Ярл іде за Торою в приготовлене йому притулок, і йому самому здається, що це його примара треба за царицею підземного царства Хель у неї володіння
Ярл сидить у подполе зі своїм слугою – рабом Каркером. Зверху доносяться лементи людей, що розшукують Хакона. Ярл виснажений, але боїться заснути: раб цілком може видати свого пана або ж зарізати його. Раб розповідає Хакону свій останній сон (а снам у древній Скандинавії приписувалося іноді навіть більше значення, чим реальності): він і ярл пливуть у човні, який керує Каркер. Хакон тлумачить сон: Каркер править долею ярла. Потім у сновидінні зі скелі “виростає чорний чоловік”, він сповіщає веслярів, що для них “закриті всі затоки”. Вердикт Хакона – жити їм обом недовго, Ярл забувається в дрімоті, і раб крадеться до нього. Зненацька, згадавши про свою страшну жертву, ярл прокидається, підхоплюється з місця й, не в силах переносити мучення довше, вкладає ніж у руку Каркера, а той убиває його.
Раб виходить до що розшукує ярла людям: знайти Хакона необхідно – він може викликати в країні подальшу смуту. Але вбивця не одержує обіцяної нагороди. Олаф наказує повісити його. Тіло Хакона віддають Торі. У підземелля вона говорить над його труною останнє слово: “Потужна душа / У стремленье до блага стала жертвою долі / И оман часу”.
Б. А. Ерхов
(2 votes, average: 4.00 out of 5)