Переказ трагедії “Велич і падіння короля Оттокара”

У Празькому замку короля Богемії Пршемисла Оттокара серед його придворних панує сум’яття. Оттокар розриває шлюб зі своєю дружиною Маргаритою Австрійської, удовою германського імператора Генріха фон Гогенштауфена. Король уклав цей шлюб по міркуваннях вигоди, щоб заволодіти Австрією, що належить королеві в спадщину. Це добре розуміє Маргарита – “королева зліз”, що втратила в першому шлюбі двох дітей. У неї вже немає ні надії, ні бажання мати спадкоємця. Вона стала дружиною Оттокара щоб уникнути нескінченних війн, бажаючи зв’язати

миром Богемію й Австрію. На її очах знатне сімейство фон Розенбергов затівало інтриги, що розривали й без того слабкі узи її шлюбу з Оттокаром, щоб женити короля на юній Берті фон Розенберг і стати ближче ктрону.

Однак через свої корисливі плани Оттокар швидко відмовляється від дівчини, нітрохи не піклуючись про честь її самої й честі її сім’ї. У нього вже інші плани. Про це Маргарита розповідає графу Рудольфові фон Габсбургу, майбутньому імператорові Священної Римської імперії, з гіркотою відзначаючи, як багато зла зробив Оттокар. Шляхетна Маргарита, спадкоємиця древнього роду, змушена подарувати йому перед

розлученням наслідувані нею Австрію й Штирию, щоб не викликати нових кровопролить. Вона ще вірить у розум і людяність Оттокара.

Властолюбству Оттокара поки немає перешкоди й границь. Він мріє скорити всю середньовічну Європу. Для своєї Праги він хоче тієї ж могутності й слави, якими користуються в XIII в. Париж, Кельн, Лондон і Відень. Зміцнення моці Чехії вимагає всі нових жертв. Не сумніваючись у розумінні з боку Маргарити, Оттокар довірчо повідомляє їй, що “запустив руку” і в Угорщину, збираючись укласти шлюб з Кунигундой, внучкою угорського короля. “Моя країна мене тепер і женить і розводить”, – цинічно заявляє він. Дарма Маргарита попереджає його, що несправедливої справи звичайно супроводжуються проявами злості й зрадництва за спиною переможця. Оттокар почуває свою силу й удачу, ворогів не боїться, а до людських доль байдужий

Князі Священної Римської імперії направили до Оттокару посольство з реченням прийняти імперську корону, якщо на церемонії обрання імператора на сеймі у Франкфурті вибір припаде на нього. Але самовпевнений король не квапиться з відповіддю, “спершу нехай виберуть”, потім уже він відповість. Ні він сам, ні його придворні, ніхто не сумнівається в тім, що оберуть його – найдужчого. Страх змусить зробити такий вибір

А поки в тронному залі королівського замка під звуки фанфар зібралася строката богемская знать і воєначальники, лицарі Австрії, Каринтии, Штирии. Татарські посли прийшли просити миру. Зі своїми дітьми й Кунигундой є присутнім король Угорщини. Усі прославляють Оттокара, усіх квапляться довести свою відданість і проголосити його, ще не вибраного, германським імператором

Посли Священної Римської імперії й граф фон Габсбург під своїм заступництвом ведуть зі свята небажану тепер тут Маргариту. Вони обурені жорстокістю й підступництвом Оттокара.

Молода королева, гарна “гордовита угорка” уже розчарувалася у своєму літньому чоловіку, якого цікавлять лише державні справи. Кунигунда нудьгує по веселому батьківському дворі, де їй із захватом служили все чоловіка королівства. З нею заводить інтрижку Цивиш фон Розенберг, поки не розкритий таємний ворог Оттокара, його придворний і довірений. Але жінки – це тільки засіб успіху для Оттокара, а в тім, що розумний Цивиш не посмітить зазіхнути на честь короля, він упевнений

Як удар грому серед ясного неба для всіх звучить повідомлення про те, що на знаменитому сеймі у Франкфурті германським імператором обирається не Оттокар, а Рудольф фон Габсбург. Перемогло думку тих, хто обурився невгамовним властолюбством Оттокара, його нелюдськими вчинками, безправ’ям, що творять на підлеглих йому землях. Імперії потрібний справедливий государ, а не той, хто ходить по трупах

Новий германський імператор запрошує до себе Оттокара для обговорення необхідності повернення всіх тих земель, які були захоплені їм мечем або інтригами. Це буде справедливий і законний акт, що відповідає інтересам Священної Римської імперії. Але чим же може відповісти імператорові богемский король, крім як відмовою в зустрічі й погрозою нових кровопролитних війн, що заміняють йому політикові?

На Дунаю, на протилежних берегах коштують армії Рудольфа фон Габсбурга й Оттокара. У богемском таборі короля панує паніка, австрійці й штирийци перебігають на сторону імператора. У неспроможній люті Оттокар загрожує перетворити Австрію в безлюдну пустелю. Але сувора реальність змушує його, досвідченого воїна, визнати невідворотність мирних переговорів, запропонованих йому імператором

Рудольф фон Габсбург – мудрий, турботливий і справедливий правитель, він зовсім позбавлений честолюбства, живе лише інтересами імперії й своїх підданих. Це повна протилежність Оттокару. За два місяці після свого обрання він зумів згуртувати навколо себе князів, він поважаємо навіть супротивниками. Щадячи самолюбство Оттокара, Рудольф пропонує для переговорів нічийну землю. Цивиш фон Розенберг умовляє Оттокара продовжувати війну, обіцяючи перемогу. Після довгої внутрішньої боротьби Оттокар погоджується на переговори, переконаний єдиним відданим йому придворним – канцлером, що вважає, що тільки так Оттокар зможе зберегти свою честь і славу, позбавити країну від кровопролиття

На зустрічі, у короні й збруї, гордовитий Оттокар виявляється в незвичному для нього положенні. Імператор твердо жадає від Оттокара повернення того, що по праву належить імперії, у т, ч. Австрії. У цей час бургомістр Відня приносить імператорові ключі від столиці. Добровільно приходять лицарі Штирии – шукати в імператора захисту від Оттокара. “Господня воля” забороняє воювати, уважає Рудольф. Ставши імператором по “священному виборі”, усвідомивши тягар своєї відповідальності перед народами й кожною окремою людиною, Рудольф заприсяг “мир захищати й справедливо правити”, До цього він призиває й Оттокара, адже дати мир народу значить ощасливити його.

Оттокар погоджується повернути всі землі, прийнявши при цьому – дозвіл на правління Богемією й Моравією. Він погоджується на вимогу імператора встати при цій церемонії на коліна – не перед смертними, як пояснює Рудольф, а “перед імперією й Богом”. Рудольф делікатно відгороджує наметом сцену колінопреклоніння від непотрібних поглядів. Цьому заважає Цивиш, розрубивши намет і виставивши короля перед шокованою свитою

Рудольф запрошує Оттокара на свято на честь “безкровної перемоги” . Але Оттокар, почуваючи себе приниженим, зриває корону й тікає

Два дні він ховається від всіх, а потім приходить до дверей свого замка, сидить у порога, щоб “не опоганити” замок собою. Перед ним проходить кинута їм Берта, що впала в божевілля. Молода королева проклинає свою долю й пригадує королеві ті недавні часи, коли він приносив у жертву чужі життя. Вона відмовляється бути його дружиною, поки не буде змита ганьба поразки короля

ЩоПідігріває Кунигундой, Оттокар вирішує порушити мирний договір і зібрати військо для битви з імператором. Тепер уже він зазнає поразки у всьому – на полях боїв і в особистому житті. Кунигунда тікає із Цивишем у табір імператора. Від “розбитого серця” умирає Маргарита. Образа, біль і жаль за неправедно прожите життя опановують Оттокаром. Перед останнім у його житті боєм він усвідомлює, як трагичним і згубним було його правління. І не від страху смерті, а від щирого каяття просить Божого суду над собою: “Губи мене, не займай! народ”.

Життя Оттокара завершується у двобої з колись відданим йому лицарем, що мстить за загиблого з вини Оттокара батька, за улюблену їм Берту. Перед труною з тілом Оттокара чутні молитви божевільної Берти й наставляння Рудольфа, що передає своєму синові правління Австрією. Германський імператор застерігає продовжувачів свого роду від найстрашнішої гордині – прагнення до світової влади, Пускай велич і падіння Оттокара послужать всім нагадуванням і докором!

А. В. Дьяконова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ трагедії “Велич і падіння короля Оттокара”

Categories: Скорочені твори

Links