Переказ балади Жуковського В. А. – Світлана
Світлана – героїня балади, написаної, як і інша Балада Жуковського, “Людмила”, на тему “зразкової” балади німецького поета Г.-А. Бюргера “Ленора”, – повернення нареченого-мерця за своєю нареченою і їхній шлях до труни. “Світлана” – спроба створення ідеального національного характеру, “росіянці душі”, який її бачив і розумів поет. Відмітні риси цього характеру-душі – чистота, лагідність, покірність Провидінню, вірність, ніжність і світлий смуток. Для зображення своєї героїні поет використовував фольклорні
Смутна С. ворожить у водохресний вечорок у дзеркала про свій милого. З’являється її наречений і говорить їй, що небеса укротились, ремство її почутий. Він кличе неї за собою, саджає в сани, і вони їдуть по сніжному степу. С. бачить Божий храм, у якому когось отпевают. Нарешті сани під’їжджають до хатини. Коні й наречений зникають. Героїня, перехрестившись, входить у будинок і бачить труну. З нього встає мрець і тягне до неї руки. Але С. рятує чудесний голубок, що закриває її крильми від страшної примари. В останньому
Образи й сюжет “Людмили” (“Ленори”) переосмислюються в “Світлані”: явище мерця нареченій виявляється страшним сном-обманом (наречений не вмирав, привидевшийся в сні примара, мабуть, демон-спокусник, від якого героїню оберігає євангельський голубок), знімається важливий мотив провини героїні (для появи страшного нареченого С. не давала ніякого приводу); баладна смерть героїв обертається їх щасливим з’єднанням
Смутна С. на відміну від зневіреної Людмили не нарікає на долю, не кличе на суд Творця, але молить ” ангела-утішника” угамувати її сум, вона набожна й безгрішна. Тому темні сили не владні погубити її чисту душу. Невблаганна доля поступається місцем благому Провидінню
Герої “страшних” балад Жуковського – завжди “страждальницька сторона”, вони не мають ніяких шансів на порятунок, усе, що повинне відбутися, відбудеться: страта свершится, пророкування збудеться. Такі герої – жертви свого гріха або надприродного дарунка. В “Світлані” всі навпаки: героїня безневинна, “віщий сон” не збувається, що зовсім винятково як для баладного жанру, так і для фольклорного, святочного, тлумачення сну; вірш закінчується весіллям героїв. Баладна логіка руйнується, щасливий, казковий фінал спростовує традиційну схему. С. – небаладна героїня, поміщена волею автора в далекий її природі жанровий мир: традиційні для балади жахи – лише випробування її віри. Її світла душа виявляється сильніше нічного мороку, віра й любов винагороджуються. Саме ім’я героїні має невластиву жанру етимологію: воно задає у вірші тему світла, що протистоїть баладній тьмі й перемагає її. (Не випадково балада “Світлана” закінчується раннім ранком, у той час як дія “Людмили” – і “Ленори” – не виходить за межі ночі.)
С. – один з найважливіших для Жуковського поетичних образів, що зв’язує воєдино його долю й творчість. Жуковський присвятив цю баладу Олександрі Андріївні Протасовой (у заміжжі Воейковой), що називав “своею музою, що надихала його на поетичний настрій”. Ім’я Світлана стало літературним ім’ям цієї жінки – адресата багатьох віршованих послань як Жуковського, так і Н. М. Язикова, , І-И – І. Козлова. Цим же ім’ям називали в літературному суспільстві “Арзамас” самого поета. Через роки його друг П. А. В’яземський згадував слова поета про те, що отримане їм при арзамаському “хрещенні” ім’я виявилося пророчим: Жуковський був “Світланою не тільки ім’ям, але й душою”. Ім’я С. стало для Жуковського і його друзів символічним позначенням особливого світогляду й світовідчування, “світлої” віри, покликаної освітити своєю присутністю похмуру істотність життя; воно виявилося свого роду чудесним талісманом, що захищає від злих сил
А. С. Пушкін використовував “мовчазний і смутний” образ С. для характеристики своєї героїні Тетяни (“Євгеній Онєгін”, гл. 3, строфа V). Образ С. має незліченне число літературних відгомонів: він став одним із центральних образів російського літературного пантеону героїв
(1 votes, average: 5.00 out of 5)