Романтична картина “чудесного” миру в баладах Жуковського

Так, Жуковський малював у своїх баладах романтичну картину “чудесного” миру, миру, повного похмурих, але й близьких людині радісних таємниць, миру, повного споконвічного, схованого драматизму й напруги, які вихлюпуються назовні в певні “фатальні” мінути земного життя. Але при всій своїй метафоричній умовності ця символічна картина набагато більше відповідала настроям людей, що пережила недавно історичні потрясіння Французької революції й, що брали участь у боротьбі проти Наполеона, чим залитий спокійним рівним світлом сонця

статуарний холодний мир класичної оди або трагедії (так само як і ідеалізований сільський мир або настільки ж ідеалізовані “чутливі” сімейні картини в дусі романів Ричардсона або міщанської драми XVIII в.).

До числа спірних питань при оцінці історичного значення Жуковського належить оцінка його перекладів. Ще при житті поета А. С. Грибоєдов покритикувало його переробку бюргерів ской “Ленори”, а О. М. Сомів – переклад балади Гете “Рибалка”. Згодом критичні зауваження про переклади Жуковського й самому його методі поета-перекладача висловлювали такі відомі й великі вчені-філологи, як В. М. Жирмунський

і Г. А. Гуковский. М. И. Цветаева присвятила спеціальний етюд зіставленню гетевского оригіналу балади “Лісовий цар” і її перекладу, зробленого Жуковським, з метою довести принципову розбіжність їхнього загального тону, несхожу інтерпретацію в них образа Лісового царя, почуттів і переживань головних героїв балади – батька й сина

И все-таки в силу своєрідного парадокса переклади Жуковського – незважаючи на всі виявлені в них прижиттєвою й наступною філологічною критикою “неточності” і відступу від оригіналу – залишаються й сьогодні класичними. Ряд віршів Шиллера й інших поетів, переведених Жуковським, переклали на російську мову й таких великих поетів XIX в., як Тютчев, Фет, Ап. Григор’єв. Ще раніше П. А. Катенин протиставив “Людмилі” Жуковського (вільному перекладу бюргеровской “Ленори”) досвід принципово іншої інтерпретації жанру російської народної балади, а разом з тим і інше розуміння самої поетики балади Бюргера й принципів її поетичного перекладу. Пізніше, уже в радянський час, Н. А. Заболоцкий заново перевів баладу Шиллера “Ивикови журавлі”, прагнучи дати свій, більше точний переклад цієї балади, що враховує всі досягнення сучасної поетичної техніки й теорії перекладу. Але жоден із цих перекладів – при всій їхній самостійній цінності – не зміг завоювати такої популярності, не зміг настільки органічно ввійти в основний фонд класичної російської перекладної поезії, як переклади Жуковського. У порівнянні із глибоко поетичною “Людмилою” Жуковського “Ольга” Катенина залишилася всього лише цікавим, показовим для літературної боротьби епохи, але при цьому все-таки досить штучним, багато в чому теоретичним і книжковим, як ми можемо бачити сьогодні, поетичним експериментом. І навіть майстерний переклад “Ивикових журавлів”, що належить Заболоцкому, сприймається нами всього лише як зразок блискучого перекладу іншомовного оригіналу, але не як живе й органічне явище російської поезії, яким з’явилися для свого часу (і залишаються дотепер) “Ивикови журавлі” У перекладі Жуковського

Сила Жуковського-Перекладача в тім, що в кожному добутку, що він перекладав, він прагнув вірно вловити, відчути й відтворити насамперед його загальний топ. У порівнянні з основним загальним тоном, вірно вгаданим, поетично відчутим перекладачем, пропущеним через себе, інше в оригіналі представлялося Жуковському менш важливим. І більше того, там, де це здавалося йому потрібним, поет вважав за можливе для посилення єдності основного поетичного тону по-своєму розвити, видозмінити, а порию й доповнити оригінал. Тому що для Жуковського-Перекладача були важливі не калька з перекладного їм вірша, не механічне, буквальне проходження оригіналу, але вміння самому ще раз пережити й поетично відчути те, що було пережито й відчуте героями й автором, і виразити це в перекладному художньому тексті

Із цими особливостями принципів Жуковського-Перекладача зв’язана вибірковість, що характерна для його перекладів. Давно встановлено, що Жуковський вибирав для перекладу лише такі добутки, які були співзвучні його творчим устремлінням, інтересам і настроям у дану епоху життя. Тому в різні періоди діяльності він звертався як перекладач до добутків авторів різних епох і народів. І в той же час у перекладацькій роботі Жуковського чітко відбита стійкість основних, визначальних рис його поетичної Творчості в цілому. Нею обумовлені дворазове звертання Жуковського – у різні моменти його творчої діяльності – до перекладу “Сільського цвинтаря” Гріючи й бюргеровской “Ленори”, стійка й незмінна симпатія російського поета на всьому протязі життя до Шиллеру – його балад, філософським віршам, історичним драмам, тяжіння Жуковського до баладної фантастики, коливання меяугу образним миром старої, “наївної” і нової, “сентиментальної” поезії (якщо скористатися терміном Шиллера).

Здається, що при всіх досягненнях сучасної теорії й історії поетичного перекладу ми не можемо дивитися на історію перекладацького мистецтва як на лінію рівномірного висхідного розвитку. Та нерівномірність художнього розвитку стосовно суспільного, котру встановив і причини якої з’ясував К. Маркс, має місце та иже й в області історії поетичного перекладу. Добре відомо, що саме епоха романтизму була золотий часом перекладацького мистецтва у всіх європейських літературах. Переклади А. В. Шлегеля, Л. Тику, И. Д. Гриса, Ф. Рюккерта й інших романтичних поетів-перекладачів назавжди залишилися класичними також у немецкоязичной літературі. У другій половині XIX в. поетів-перекладачів перемінила й тут армія перекладачів, рівень перекладацької роботи яких, за деякими виключеннями, не може бути зіставлений з рівнем перекладацької роботи И. Г. Фосса, А. В. Шлегеля або Гриса. І лише наприкінці XIX в. і в XX в. культура поетичного перекладу й за рубежем, і в нас ( Бунін, Брюсов, Блок, радянські поети-перекладачі) піднялася на нову висоту

От позему переклади Жуковського не можуть вивчатися лише як характерний зразок проходження принципам “романтичній-суб’єктивно-романтичної” теорії перекладу. Вони повинні розглядатися скоріше як одне з вищих, класичних досягнень справді поетичного російського перекладацького мистецтва, повчального також і для сьогодення. Поряд з перекладами Пушкіна, Лермонтова, А. К. Толстого, Буніна, Брюсова, Блоку вони заслуговують назви вищої, класичної школи поетичної майстерності для поетів-перекладачів нашої епохи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Романтична картина “чудесного” миру в баладах Жуковського

Categories: Нові твори

Links