Особливості прози Платонова

Як непоправний ідеаліст і романтик, Платонов вірив в “життєву творчість добра”, в “мир і світло”, що зберігаються в чоловеческой душі, у займається на горипарасолі історії “зорю прогресу человечества”. Як письменник-реаліст, Платонов бачив причини, що змушують людей “заощаджувати свою природу”, “виключати свідомість”, переходить “зсередини зовні”, не залишаючи в душе ні єдиного “особистого почуття”, “втрачати відчуття самого себе”. Він розумів, почему “життя на час залишає” того або иного

людини, підкоряючи його без залишку ожесгостреній боротьбі, чому “невгасиме життя” раз у раз гасне в людях, породжуючи навколо морок і війну. А. Платонов належить до тих небагаточисельним письменникам, хто почув у революции не тільки “музику”, але й розпачливий лемент. Він розумів, що добрі наміри іноді ведуть до злих справ Особливо якщо для їхнього здійснення знищується множество ні в чому не винних людей, нібито мешающих загальному добру.

Платонов ні на кого не схожий. Кожний, хто вперше відкриває його книги, відразу ж змушений відмовитися від звичної швидкості читання: око готове сковзати по

знайомих словах, але при цьому розум не поспіває за змістом. Якась сила змушує затримуватися на кожному слові, кожному сполученні слів. І тут не таємниця майстерності, а таємниця людини, разгадивание якої, за словами Достоєвського, є єдину справу, гідне того, щоб присвятити йому життя.

Герої Платонов говорять про “пролетарську речовину”. Сам Платонов говорив про “социалистическом речовину”. У ці поняття він включає живих людей. У Платонова ідея й людина не зливаються. У його произведениях ми бачимо саме “соціалістичне вещество”, що прагне із себе самого побудувати абсолютний ідеал.

З кого ж складається живе “социалистическое речовина” у Платонова? З романтиков життя в самому повному змісті слова. Вони мислять масштабними общечеловеческими катеГореями й вільні від яких би те не було проявів егоїзму.

На перший погляд може здатися, що це люди з асоціальним мисленням, оскільки їхній розум не відає ніяких социально-административних обмежень. Вони невибагливі, незручності побуту переносять легко, як би не зауважуючи їх зовсім. Звідки ці люди приходят, яке їхнє біографічне минуле – не завжди можна встановити, оскільки для Платонова це не найважливіше.

Всі вони – перетворювачі миру. Гуманизм цих людей і цілком певна соціальна спрямованість їх устремлений полягає в поставленій меті підлагодити сили природи людині Саме від них треба чекати досягнення мрії. Саме вони коли-небудь зможуть звернути фантазію в реальність і самі не помітять етого. Цей тип людей представлений інженерами, механіками, винахідниками, філософамі, фантазерами – людьми розкріпаченийний думки. Герої-Романтики Платонова політикою, як такий, не займаються Тому що вони розглядають революцію, що свершились, як вирішений політичне питання.

Усі, хто цього не хотів, зазнав поразки й сметени. І ще тому вони не займаються політикою, що на початку 1920-х років нова радянська держава ще не зложилася, зложилася влада й апарат влади. Друга група персонажів – це романтики битви, люди, що прийшли із фронтів громадянської війни.

Надзвичайно ограниченние натури, які звичайно породжує епоха битв. Безстрашні, безкорисливі, чесні, гранично відверті. Усе в них запрограмовано на дію У силу понятних причин саме вони, повернувшись із фронту, користувалися в перемігшої республіці беззастережною довірою й моральним правом на керівні пости. Вони приступають до справи з найкращими намерениями й із властивої ним енергією, але незабаром виявляється, що більшість із них у нових умовах чисто автоматически керують так, як командували полками й ескадронами на війні. Одержавши владу, вони не вміли нею розпорядитися.

Непонимание що відбувається породжувало в них повишенную підозрілість. Безграмотність була тим грунтом, на которій розцвітало насильство. У романі “Чевенгур” Андрій Платонов зобразив саме таких людей. Одержавши необмежену владу над повітом, вони в приказному порядку вирішичи скасувати працю Міркували приблизно так: праця – причина народних страждань, поскольку так створюються матеріальні коштовнести, які приводять до майнової нерівності.

Стало бути, треба ликвидировать першопричину нерівності. Годуватися ж треба тим, що природа народжує. Так, по своїй безграмотності, вони приходять до обгрунтування теорії первобитно-общинного комунізму У героїв Платонова не було знань і не було минулого, тому їм усе заміняла віра. Багато чого ріднить письменника з його персонажамі – правдошукачами: та ж віра в существование якогось “плану загального життя”; ті ж мрії про революційну перебудову всього життя, і не менш, як у масштабі всіго людства, всесвіту; та ж утопія загальної колективної творчості жизні, у процесі якого народжується “нова людина” і “новий мир”.

Із тридцятих років окликає нас Платоновий своїм особливим, чесним і гірким талантом, нагадуючи, що шлях людини, при якому би соціальному й політичному пристрої він не пролягав, завжди важкий, повний знаходжень і втрат. Для Платонова важливо, щоб не була зруйнована людина


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості прози Платонова