Опис персонажів: Образ Челкаша
Оповідання починається з опису гавані: “Дзенькіт якірних ланцюгів, глухий стукіт дерева, деренчання извозчих возів…” Далі автор описує появу в гавані Челкаша, старого труєного вовка, добре знайомого гаванському люду, запеклого п’яницю й спритного, сміливого злодія. Щоб піти на чергове “справу”, вона ходив по гавані й шукав свого поплечника Ведмедика, але сторож сказав, що Ведмедика відвезли в лікарню. Але отут Челкашу попадається хлопець: “широкоплечий, кремезний, русявий, із засмаглою й обвітреною особою й з більшими блакитними
– Рибу ловити поїдемо. Гребти будеш…
Гаврило погоджується, нічого не підозрюючи. І, виявившись у море, він, захоплений чисто практичними інтересами, “почуває себе роздавленим цією похмурою тишею й красою”. Злодій Челкаш усе ще не втратив світлий “пам’яті, цього бича нещасних”. Тому він “любив бачити себе кращим отут, серед води й повітря”. Але все-таки велика сила
Після “справи” Челкаш дав Гаврилу трохи “папірців”. Але Гаврилу потрібні були всі гроші, і він, обійнявши ноги Челкаша, просить віддати йому всі гроші:
– Голубчик!.. Дай ти мені ці гроші! Дай, Христа заради! Що вони тобі?..
Челкаш, переляканий, здивован і озлоблений, відіпхнув Гаврила, схопився на ноги й, сунувши руку в кишеню, кинув у Гаврила папірця
– На! Жери… – крикнув він злобливо.
Але потім, вислухавши оповідання про задуми Гаврила: “…думаю… вистачу я його – тебе – веслом… рраз!.. грошика – собі”, сказав:
– Дай сюди гроші!
Відібравши їх, він пішов ладь
Заради грошей Гаврило готовий був піти й на злочин. Що він благополучно й зробив, пробивши голову Челкашу каменем. Але грошей не взяв, злякавшись самого себе, утік
И закінчується оповідання тим, що Челкаш прощає Гаврила й віддає йому гроші
Для початку скажу, що “Челкаш” – одне з перших горьковских оповідань, написаний він був у ранні 90-е роки. Відрізняється він от якими деталями, але відразу скажу, що вони ставляться до розряду характерних рис Творчості Горького. Це такі деталі як: тяга героя до якоїсь невідомої й абсолютної краси (у цьому випадку до моря) і тлумачення авторського подання відчуження особистості від миру. Слід зазначити, що кожне оповідання в Горького відбиває особливу долю й психологію. У даному оповіданні ми бачимо долю колишнього військового офіцера, що опустився на дно життя. Чітко промальований його психологічний портрет
Але от основна деталь: головний герой несе в собі розірвані між собою, протилежні людські початки. Ця деталь дозволяє нам зрозуміти мету творчого пошуку письменника на цьому етапі його розвитку. Гірким, у силу його переконань – розподіл людей на “мошок з кишками” і самих “кращих, складних, цікавих” істот на світі, спостерігалися в особистості нерозвинені здатності й дивні спонукання. Основним же прагненням автора було поставити героїв у таку ситуацію, у якій яскраво проявлялися вроджені людські устремління. По цих устремліннях і по тому, яким способом вони виражалися й визначалося хто – “мошка з кишками”, а хто – саме “краща, складне, цікаве” істота на світлі
У нашім оповіданні устремління й способи такі – Челкаш для того, щоб напитися краде, Гаврило, щоб створити своє господарство, побудувати будинок, завести сім’ю – топче свою гордість, своє самолюбство й робить замах на вбивство. В “маленькій драмі” на “пустельному березі” ми саме й спостерігаємо ту ситуацію, у якій яскраво проявляються всі людські якості. Її підсумком було от що: не в кого не викликає сумнівів той факт, що Горькому були не далекі моральні норми гуманізму. Робимо висновок – що таке добре й що таке погано він знав… причому краще, ніж ми з вами. А отут спробуйте відповісти собі на питання: хто персоніфікував “мошку з кишками”, а хто – саме “краще, складне, цікаве” істота в житті, описаної в оповіданні? Відповіли? Або утрудняєтеся відповісти? Не можете прийти до однозначного рішення? Ну от бачите – у цьому-те й була “хвороба душі” письменника – нерозв’язана дилема мучила його – не можна однозначно відповісти – хто є людина в цілому. У цьому оповіданні Горький і дав нам відчути, що в кожному з нас є риси “мошки з кишками” і одночасно – ми – самі “кращі, складні, цікаві” істоти на світлі
Він ходив босим, у старих, витертих штанях, без шапки, у брудній ситцевій сорочці, з розірваним коміром. Він був людиною нікому не потрібним, у нього не було друзів, грубо говорячи, він був покидьком суспільства. Його не цікавило завтра, він жив сьогоднішнім днем: “Аби тільки було гарно сьогодні, а на завтра – ми подумаємо завтра”.
Челкаш не працював ніде, його не допускали навіть на гавань вантажником, його не хотіли ніде бачити. Челкаш не хотів визнавати, що він – отбросок, нікому не потрібна жалюгідна істота, людина, відпустившись на “дно життя”. Від цих почуттів він звільнявся за допомогою випивки, але й море грало в цьому більшу роль
На море в ньому завжди піднімалося широке, тепле почуття, – охоплюючи всі його душу, воно небагато очищало її від життєвої скверни. Він цінував це й любив бачити себе кращим отут, серед води й повітря, де Думи про життя й саме життя завжди втрачають – перші – гостроту, друга – ціну. На море він почував себе владикою всього, забував про життя на суші…
Але, незважаючи на вбогість і т. д., Челкаш не втрачає всякі людські якості, хоча він і злодій, але щиросердечні цінності в ньому є присутнім
По розмовах з Гаврилом можна зрозуміти, що Челкаш колись жив у селі, у нього був батько, мати, своя земля, на якій він колись жил і робота…Він намагався ніколи не згадувати про їх, але Гаврило змусив його все згадати, незважаючи на те, що Челкаш про їх, про сільське життя говорив неохоче, сволнением.
Гаврило змусив Челкаша згадати все своє минуле, усвідомити, що він нічого не коштує, що він нікому не потрібний….Тому Челкашу він ледве не подобався, але однаково Челкаш жалував його. Челкашу було приємно лидерствовать над ним, дивитися, як він [ГАВРИЛО] боїться його, страждає…. Челкаш у цей час почував себе людиною, лідером…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)