Опис персонажів: Єгор Буличов і інші

У перші десятиліття життя молодої радянської держави, в епоху найгострішої боротьби двох мирів, театр, по, думки Горького, повинен взяти на себе обов’язок “збудника… класово-революційних емоцій…”. Театр наших Днів, писав він в 1932 році, покликаний із граничною ясністю оголити соціальні мотиви драм і колізій недавнього минулого

“Єгор Буличев і інші” (1931 р.) – перша п’єса цього незавершеного епічного задуму Горького. Символічно її рання назва – “Напередодні”, тобто напередодні подій лютого – жовтня 1917 року.

Здригнулася під натиском революції казавшаяся неприступної цитадель буржуазної держави. Іскри сумніву в міцності, силі, справедливості всіх життєвих підвалин обпалили душу “владаря століття”, російського купця. Єгор Буличев, герой одного із самих доконаних драматичних створень зрілого Горького, піднявся до розуміння порочності й хисткості настільки звичного укладу, повівся “безглуздо традиціям класу”, намагаючись жорстоко осміяти й принизити їх.

Усе піддається сумніву й осміянню Буличева – Бог і цар, влада мирська й духовна, власне мільйонна справа, сім’я й оточення – всі! Бунт Єгора Буличева

– це не стихійне бажання Антипи (“Зикови”) розтрощити зло життя, притулитися хоча б наприкінці шляху до гарного; це й не сумовита рефлексія розчарованого скептика Букеева (“Яків Прочан”) далекий він і від романтичних поривів Мастако-Ва “прикрасити життя будовою” (“Старий”) – ні, це моральний, моральний, це політичний бунт духовно, що прозрів людини, усомнившегося в силі свого недавно ще всемогутнього класу

Єгор Буличев вступив у єдиноборство з безліччю ворогів. Він підняв бунт проти самого себе. Він говорив, що не на тій вулиці жив, пройшов мимо сьогодення справи. Повстав Буличов і проти самої смерті: “За що, смерть?!” Піп Павлин, розумний, лукавий фарисей, покірливо-мудрий захисник Батьківщини й престолу – один з головних і сильних супротивників Єгора. Суперечка з ним ведеться до останніх днів життя Буличо-Ва. Подібно Сатину в “На дні”, Єгор розтрощує утешительство Павлина, його заклики до смиренності й покірності. У відповідь на звичне заклинання батька церкви: “Нарікати – найбільший гріх. Потрібно з тихою душею й покірно приймати відплату за гріховне наше життя”,- Буличев вибухає гнівною жагучою одповіддю: “Ти примирився, коли тебе староста скривдив? Ряса – це фарба на тобі, а під нею ти – людина…”

У суперечках-двобоях з керуючої Башкиним Буличев громить бездушну, нелюдську, “злодійкувату” природу ка – харчувала: “И крадеш – не ти – рубль краде”,- кидає він приголомшеному Башкину. революція, Що Насувається, – та схована сила, що зав’язала всі драматичні вузли в п’єсі. Одні герої, такі, як Шурка, радісно чекають її; інші – Башкин і Достигаев – поспішають урвати шматок пожирнее. Звірячий страх випробовує ігуменя Меланія перед свідомістю, що пробуджується, народу: “Чернь бунтуется. Копосов-Ские баби в особу мені кричали, ми… народ! Наші чоловіки, солдати – народ!”-у жаху розповідає вона Буличеву. Поліцейські бояться носити форму – “пацюка” (так називає їхній Єгор) біжать із потопаючого корабля. Революція – буде! – розноситься по всьому буличовскому будинку. Болісний і разом з тим якийсь соромливий інтерес викликають у Єгора люди, які роблять революцію. Їхній гімн “Відречемося від старого миру…” нагадує йому молитву (щось строге й чисте). Робітники будуть керувати державою? Проп’ють! А раптом – не проп’ють? – верб останнім питанні Єгора майже зникає сумнів

Істина, що відкривається здивованим очам Буличева, змушує його проклинати минуле, сьогодення, мир несправедливий: “Попи, царі, губернатори… навіщо чорт вони мені потрібні? …И людей гарних – немає. Гарні рідкі, як фальшиві гроші…” Кінець цьому миру возвещает Єгор Буличов: “Так загине царство, де сморід”.

Перед Буличевим поступово вимальовується трагедія його життя. Він відірвався від рідного грунту своєї, що дає силу, заблукав “не на ту вулицю”. “Ти да Шурка, от це я – нажив, а інше – мене вижило…”-у цих словах, звернених до Глафіри, жінці, що любив Єгор і яка відповідала йому більшим, щирим почуттям, укладений глибокий зміст. “Інше мене вижило” – це середовище, мир Достигаевих і інших відвертав, мир попа Павлина й Меланії – виживав ” купця, щосумнівається,” – заперечував його. І якби Єгор уцелел, те, може бути, і його скинули б на дно життя

Зміст п’єси не вичерпується історією духовного прозріння Буличева, його двобоєм зі своїм класом. Пафос драми Горького – верб запереченні злочинної, грабіжницької війни, “великої смерті”, противній самій людській природі

“Єгор Буличев” створювався, коли чорна тінь свастики нависла над іспанською землею, над Німеччиною, загрожувала Європі

Виродливий образ війни виникає на самому початку п’єси. Першого ж слова, які вимовляє Єгор, що вернувся після відвідування госпіталю, сказані їм про злочинну безглузду війну: “Народу перепсували стільки, що страшно дивитися…”, війна – це “всесвітній сором…” А як сучасні слова Єгора в суперечці з Павлином, що затверджує, що ” Війна – у законі…”. “Кинь,- скипів Буличев.- Який це – закон? Це – казка. Сонця не зупиниш. Брешете”.

“Єгор Буличев” ставиться до тих добуткам, які родинні високому мистецтву трагедії. Бунт Буличева проти своєї приреченості переходить у філософське заперечення смерті. У свою останню годину він прагне осягнути кінцевий зміст буття, філософські “кінці й початку”: “Я от жив-жив, та й запитую: ти навіщо живеш? Що значить – смерть нам? …Дійсно, я наткнувся на вістря. Ну, адже всякому… цікаво: що значить – смерть? Або, наприклад, життя?” Єгор не може відповісти на ці питання. Він хоче відгородити дочка від своїх помилок, але до кінця їх пояснити не може: “У чужі люди потрапив… От чого я тобі не хочу! Батько мий плоти ганяв. А я от… Цього я тобі не можу виразити”.

Дочка, бешкетна, свавільна – його єдина надія, невиразна, неясна… “Але Шурка… тягнеться до людей, які співають “Марсельєзу”. Вона хоче жити, а жити їй можна, лише відмовившись від минулого, від свого будинку, від батька. Так надеждою Єгора стає революція. І однак революція є в той же час смертю Буличева й “Марсельєза” – похоронним маршем, отпевающим все його буття… Герой шукає Майбутнє там, де воно для нього припиняється

Горький створив новий, революційний театр. Горьковские п’єси будуються на сміливих ідейних і соціальних контрастах. Перехресний вогонь полемічних реплік, діалогів-двобоїв створює в драмах Горького напружену атмосферу бою, бою. Герої його п’єс з’являються в той критичний переломний момент, коли перед кожним з них виникає саме головне питання – як жити далі? Драматичний герой показаний у стані напруженого міркування, пошуків необхідної істини

Горький розширив зміст драматичного добутку до масштабу епопеї


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Опис персонажів: Єгор Буличов і інші

Categories: Нові твори

Links