Опис персонажів: образи Луки й Сатину

“На дні” – складний, суперечливий добуток. І, як усяке справді великий утвір, п’єса не терпить однолінійного, однозначного тлумачення. Гіркий дає в ній два зовсім різних підходи до людського життя, не показуючи явно свого особистого відношення до жодного з них

Головними героями цього добутку є Лука й Сатин. Саме вони виражають дві правди, дві точки зору на людську долю. Наскільки відрізняються між собою ці дві правди, настільки ж відрізняються образи їх носіїв

Лука – мандрівник, що невідомо звідки прийшов і невідомо що куди

тримає шлях. Він м’який і в мовленні, і в рухах, до усім ласкавий і добрий, не має й не хоче мати ворогів. Єдині слова, що виходять із його вуст, – слова розради. А такі слова герой знаходить практично для кожного з мешканців нічліжки. Злодієві Ваську Попелу Лука розповідає про щасливе життяя, що вільна людина може вести в Сибіру. Хронічному п’яниці Акторові – про чудесну клініку, у якій безкоштовно лікують від алкоголізму. Для бідної, умираючої від сухоти Ганни старий знаходить інші слова: “От, виходить, помреш, і буде тобі спокійно… нічого більше не треба буде, і боятися – нема чого!.. Смерть – вона

все заспокоює… Помреш – відпочинеш…” Але ці розради нікому не допомогли, тому що герой не зміцнював віри людини у свої сили, не готовив до життєвої боротьби. Наприклад, Ганна перед смертю, всупереч запевненням Луки про щасливе загробне життя, мріє хоч трошки пожити. Попелу має бути потрапити на каторгу за вбивство Костилева. Актор після відходу старого втратив знайдену було віру й повісився. Слабість мандрівника очевидна. Але не можна забувати й про його позитивну роль у п’єсі. Це він, “стара дрожжа”, як його назвав Сатин, “проквасив” жителів нічліжки, збудив у них все гарне, що дрімало безпробудно, і насамперед почуття людського достоїнства. Але чи вірить сам Лука власним словам? Ні, не вірить, і не вірить у можливість рішучої перебудови життя, оскільки вважає, що людина слабшала споконвічно. Виходячи з подібного світогляду, герой прагне не до зміни суспільних підвалин, а до полегшення того хреста, що несуть прості люди. Його правда – втішлива неправда

Зовсім інший людський тип, зовсім інша життєва позиція показана в образі босяка Сатину. Сатин – борець за істину. Він і у в’язницю потрапив тільки тому, що заступився за честь своєї сестри. Людська несправедливість і роки страшного нестатку не озлобили героя. І згадує він про цьому легко, з любов’ю до дівчини: “Славна, брат, була человечинка сестра в мене!” Він співчуває людям не менше, ніж Лука, але не бачить виходу – полегшення страждань – у простій розраді людей. І хоча не можна сказати, що зтот герой виступає як прихильник більше радикальних устремлінь, саме в його вуста письменник вкладає монолог у захист людини й людських прав: “Людина – вільний, вона за все платить сам”. Образ Сатину залишає двоїсте відчуття, відчуття контрасту між високими помислами, шляхетними прагненнями й загальним пасивним існуванням персонажа. Сатин любить випити, пограти в карти. Він вище всіх по розуму й по силі характеру, але все-таки почуває себе затишно в костилевской нічліжці. Яка ж його правда? Ніякої позитивної програми в Сатину ні, але, на противагу позиції Луки, герой рішуче й безповоротно заперечує неправду, називаючи її “релігією рабів і хазяїв”.

Таким чином, у драмі співіснують дві правди: правда Луки, з її безличностиой добротою, християнською смиренністю, з її “святою неправдою”, і правда Сатину, d чимсь жорстока, але горда – правда заперечення неправди. І внутрішній конфлікт цих двох настільки відмінних друг від друга позицій дозволила Історія. Історія показала, що мир переробляється тільки сильними засобами й що слова розради не допоможуть людям стати счастливее. Але, як мені здається, це не означає, що шлях Сатину кращий, просто таке пристрій нашого безжалісного миру, де навіть добро “повинне бути з кулаками”.

Нічліжка для жебраків – символ, образ останнього дна, на яке опустилися люди, що втратили сенс життя, що втратили надію й віру в себе. П’єса починається з опису жахливої обстановки нічліжки. Всі персонажі – “колишні люди”: Барон – колишній аристократ, Актор – артист, Кліщ – робітник. Хтось із них уже отчаялся: Актор, Ганна, Попіл, Настя шукають вихід у мріях, і тільки Кліщ дійсно хоче вирватися звідси. Крайню позицію займає Сатин, що нехтує працю й будь-які соціальні умовності

З появою Луки з його філософією любові й жалості до людини одноманітне життя нічліжки міняється. Спочатку Лука був задуманий як негативний персонаж, у той час як Сатин – позитивний

.Але автор, будучи письменником-реалістом, створив образ мандрівника набагато складніше й богаче, чим передбачалося спочатку. Існує думка, що в образі Луки пародійно показаний Л. Толстой з його філософією непротивлення

Про самого Луку ми знаємо дуже небагато: мандрівник “років шістдесятьох”. Він добрий (у всякому разі, таким він з’являється перед нами), він жалує людей, намагається розбудити в них надію, проповідує жаль до людини. Він уважає, що повна правда для людини згубна, тому й розповідає історію про бідняка, що жив однією надією – знайти праведну землю – і не пережила розчарування у своїй мрії. І дійсно, Актор кінчає життя самогубством, не винеся “правди” Сатину. Недарма п’єса закінчується словами Сатину: “ех… зіпсував пісню… дурок-рак!”

Лука утішає Ганну, обіцяє їй загробне життя: “Відпочинеш там!..”, – хоча сам не вірить у Бога (“У що віриш, то і є…” – ухильно відповідає він Попелу на це питання) робить вигляд, що вірить Насті: “Я – вірю!.. Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить – була вона!” Старий дарує надію Акторові: “Ти… лікуйся! Від пияцтва нині лікують… Безкоштовно…”, указує дорогу Попелу: “…Піди з нею звідси…”. И він по-своєму прав. Дійсно, навіщо жінкам, з дитинства живучої в жорстокій дійсності й ніколи що не бачила в житті прекрасного, потрібна жорстока правда – нехай вони будуть щасливі хоча б у мріях. Актор же й Попіл по-справжньому повірили Луці й вирішили вирватися з убогості й бруду. І, як знати, можливо, це б їм удалося… Так, Актор говорить: “Я сьогодні – працював… а горілки не пив”. Він нарешті-те відчув себе людиною, у нього з’явився інтерес до життя, воно навіть став згадувати вірші

З появою Луки виникає основний конфлікт п’єси. Зав’язується суперечка про людину між двома героями: Сатиним і Лукою. Мандрівник впливає на всіх мешканців нічліжки, у тому числі й на Сатину. Він “розбудив” шулера, розбудивши в ньому людини. Сатину Неприйнятна позиція Луки, але той, принаймні, змушує його задуматися. Недарма Сатин забороняє всім погано озиватися про старих: “Він – розумник!.. Він… подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету…” Саме тепер Сатин вимовляє свій знаменитий монолог: ” Я-Я – розумію старого… так! Він брехав… але – це з жалості…Хто слабшав душею…і хто живе чужими соками, – тим неправда потрібна… Неправда – релігія рабів і хазяїв”. “Правда – бог вільної людини!” – такий девіз Сатину. Людина зобов’язана знати, як низько він упав, щоб почати нове життя, говорить шулер. Людина “над усе”, вона ні в чому не має потреби: ні в любові, ні в жалості, ні в жалі. Теперішня, вільна, сильна людина гідна правди. Безумовно, філософія Сатину – це рання романтична філософія автора, відповідно до якої “людина вище жалості”, “людина є всі” і “немає нічого, крім людини”.

И с цим важко посперечатися, тим більше що сюжет розвивається відповідно до позиції автора: Попелу заарештовують, зникає Наташа, умирають Актор і Ганна, і навіть Кліщ упокорюється з убогістю й втрачає останню надію на нове життя, тобто Лука нікому реально не поліпшив життя. Розрада Луки діє недовго: правда знову приводить людину до розчарування, але хоча б якийсь час він буде щасливий, і іноді це вже немаловажн. о

Таким чином, незважаючи на певну позицію автора, основне питання п’єси залишається недозволеним. Кожний заново вирішує його для себе. Мені здається, що будь-якій людині потрібна іноді підтримка й співчуття, хоча жити одними ілюзіями теж безглуздо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Опис персонажів: образи Луки й Сатину

Categories: Нові твори

Links