Образи правителів Глупова з “Історії одного міста” М. Е. Салтикова-Щедріна
1. Значення добутку в історії літератури. 2. Роль пародії в “Історії одного міста”. 3. Градоначальники міста і їхнє зображення. 4. Майстерність Салтикова-Щедріна Так почнемо повість цю… М. Е. Салтиков-Щедрін На питання, пов’язані з написанням “Історії одного міста”, М. Е. Салтиков-Щедрін відповідав, що книга ця присвячена сучасності. Він ніколи не припускав навіть, що текст його добутку стане цікавий для нащадків, однак і сучасний читач знайде в “Історії…
” щось, що здасться йому цікавим і актуальним. Велике значення в
Так починається добуток, і в цьому
Приходите княжити й володіти нами” – стає несерйозністю й безглуздістю Тому що мир міста Глупова – мир зазеркалья, де діють закони “від противного”. Не хочуть князі йти правити глуповцами, та й той, котрий захотів, ставить над ними свого ж, глуповского ” злодія-новатора”. Подальшого глави представляють читачеві літопис, що описує життя глуповцев у різні періоди історії при різних правителях (знову ж літопис – прийом, необхідний для створення більшої правдоподібності, життєвості добутку). Глава ж “Опис градоначальников” представляє целую низку виродливих, гротескних, безглуздих персонажів, по тій або іншій причині виконуючу роль градоправителів.
І начебто б мають вони нормальні імена, прізвища й по батькові, виглядають як люди й мають досить звичайні слабості й недоліки, але при цьому в кожному з образів утримується щось доконане фантастичне, потойбічне, того ще більш страшне. Однак який народ, такий і цар Провідний свій рід від древніх головотяпів, нездатні самостійно обрати собі правителя із числа своїх же одноплемінників, глуповци по природі надзвичайно “начальстволюбиви”. Вони почувають себе неспроможними сиротами, що залишилися без якої б те не було опіки, тому самодурства Органчика приймаються як “рятівна строгість”. Вся безглуздість ситуації криється в сліпій слухняності людині, у якого в голову вмонтований органчик, що програє дві фрази: “не потерплю” і “розорю”.
Звичайні для Глупова такі правителі, як Іван Пантелеич Прищ, голова якого наповнена фаршем, француз Дю-Марио, “при ближчому розгляді оказавшийся дівицею”. Але кульмінацією абсурдного перерахування стає Похмурий-Бурчеев, “прохвоет, що задумав обхопити весь всесвіт”. Його долають божевільні ідеї по встановленню єдиних порядків, що зрівнюють, як у місті, так і в дикій природі.
Для того щоб Глупов відповідав його вигадництвам, городянам доводиться буквально знищити його, безмовно підкоряючись наказам володаря-самодура. Його маячні ідеї й злагоджені дії приведуть до смерті й глуповцев, і градоначальника, що означає неспроможність, безглуздість його ідей перед законами живої природи. Необхідно сказати також про таких цікавих персонажів, як Іван Матвійович Баклан – ростом трьох аршинів і трьох вершків, що відбуває по прямої лінії від найвищої в Москві дзвіниці Івана Великого й буриЪЪ, що вибухнула, що гине від переломлення під час; Никодим Осипович Іванов, що “був настільки малого росту, що не міг уміщати великих законів, умер від натуги, підсилюючись осягти сенатський указ” і багато хто інші. Використання сатири й фантастики при створенні образів градоправителів зовсім невипадково – воно було продиктовано особливостями творчого завдання Описувані персонажі не повинні були бути зовсім гротескними – при всій їхній безглуздості й фантастичності, вони повинні були зв’язуватися у свідомості читача з ( ходом реальної історії, тобто повинні бути пізнавані.
Так, згадуючи про характеристики Никодима Осиповича Іванова, настільки малого, що його розум був нездатний уміщати кілька законів відразу, читач повинен розуміти, що безглузді характеристики взяті автором з реальної історії. Справа в тому, що із середини XVII століття по 1825 рік була видана незліченна кількість законів, що склали порядку сорока п’яти томів. Така ж кількість томів із законами вийшло у світло при Миколі I і Олександрі II.
Особливістю визначення цих законів була неймовірна просторікуватість і заплутаність формулювання Тому й звичайній людині було немудро “лопнути від натуги”, намагаючись умістити в себе кілька законів одночасно. Взагалі дослідники знаходять у деяких фігурах реальних історичних діячів. Так, наприклад, в образі Негодяева є щось від Павла I, у фігурах Микаладзе й Грустилова – від Олександра I, у Перехоплення-Хвацькому – від Миколи I. Глуповская історія, по суті своєї, є противоисторией. Це смішна, гротескова опозиція реально існуючому миру, що висміює через текст літопису саму історію.
Але й тут не змінило авторові тонке почуття міри. Пародія дозволяє, спотворивши реальність, розглянути в ній щось смішне, несерйозне. Але Щедрін не забуває про те, що об’єктом його пародії й глузування є саме серйозне поняття – поняття історичного ходу держави. “Історія одного міста” була кілька разів екранізована, ставилися спектаклі, – ці дії проходили з надзвичайним успіхом. Але спроби перевести добуток на іноземні мови було невдалою – чуже мовлення не здатне передати повною мірою відтінки змісту й гумору, вкладені в тканину тексту працьовитою рукою автора
(1 votes, average: 5.00 out of 5)