Образи баби Палажки та баби Параски
Іван Нечуй-Левицький присвятив цьому колоритному образу – бабі Палажці та її одвічній суперниці бабі Парасці – окремі оповідання, гумористичний струмінь у назвах яких, напевно, привабить читача прочитати їх на дозвіллі: “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” і “Не можна бабі Парасці вдержатися на селі”.
Отже, ” Кайдашева сім’я ” хоч і весело читається, але це сумна повість про долю українського села другої половини ХІХ ст., це гірка правда про згубність егоїзму й люті, про гірші сторони нашого національного
З певністю можна стверджувати, що сама Божа милість, сама Божа благодать дарувала Україні цього прозаїка, як-то, незадовго перед тим, знову ж таки за Божим промислом, явлено було їй геніального Тараса Шевченка. І то майже символічно, що географічні,
Як вам уже відомо, композиція (будова) художнього твору складається із сюжетних елементів (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка) і позасюжетних (портрет, діалог, монолог, пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, авторський відступ, назва твору, епіграф, присвята, вставні епізоди). Однією з найяскравіших композиційних особливостей повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” є нагнітання епізодів і сцен сварок, завдяки чому досягається напруженість у розвитку подій, чітко окреслюється характер конфлікту.
Саме діалоги відіграють чи не основну композиційну роль у творі – вони “рухають” сюжет, розкривають психіку героїв. Ці сцени виписані в гумористично-сатиричному дусі. Згадайте сутички Кай-дашів через дрібниці: мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана, грушу. Наслідки цих сварок жахливі, адже вони призводять до порушення споконвічних етичних норм народної моралі: син (Карпо) підіймає руку на батька, женеться з дрючком за матір’ю, а потім заганяє в ставок, ладен ударити її, проте зупиняється, бо “не так шкода матері, як чобіт”; Мотря вибиває Кайдашисі око…
Зміст і форма твору тоді гармонійно поєднані, коли читач не помічає в ньому елементів композиції, коли в тексті органічно чергуються між собою комічне й драматичне, а крім того, не оминається найголовніший нерв будь-якого стилю – лірика. “В реалістичній іронії “Кайдашевої сім’ї” ліриці належало з’являтися в проміжках між найбільш гарячими зонами сюжету, коли відчувалось, що “сварливий” настрій оповіді от-от стане виявляти ознаки втоми. Великі резерви для письменника тут таїлись в образі Лавріна та його майбутньої дружини Мелашки”.
Епізод, у якому Лаврін уперше побачив Мелашку, сповнений світлим і ніжним ліризмом, хлопець відчув, “що вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під вербою, неначе сонцем, і побігла на гірку зіркою… Без Мелашки йому став світ немилий… Як тільки наставав вечір, як тільки висипали зорі на небі, його тягло в Бієвці… Йому здавалось, що його несуть крила. Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась”.
Цікаво, що “Кайдашева сім’я” має дві версії фіналу-розв’язки. За першою версією – діло з грушею не закінчилося: вона розросталася вшир і вгору, родила дуже рясно, дратуючи і дорослих, і малих Кайдашів. За другою: “Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота”. Літературознавець С. Єфремов “забракував” обидва варіанти: він уважав, що справа не в груші, а в соціальних причинах, у письменницькому вмінні чи невмінні психологічно обгрунтовувати ті причини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)