Опис зовнішності Проценка і баби Оришки

З інших персонажів роману “Повія” найбільше уваги приділено зовнішності Проценка і баби Оришки. І обох подано через сприймання Христі, що цілком випливало з ідейно-композиційних концепцій твору. Адже перший зіграв реальну фатальну роль у долі дівчини, друга – ірреальну, навіяну поголосом про бабу-відьму, що так пасувало вірній прислужниці панства і робило тяжким перебування Христі у райському Веселому Куті.

Крім них, у романі докладно описана зовнішність Пріськи (матері Христі), Грицька Супруненка, Колісника, Загнибіди, свекрухи

Мар’ї, попаді, Карпа Здора та його дружини Одарки, Марини, Рубця, Книша, Кирила. Тільки характерними портретними деталями показані Мар’я, Загнибідиха, Лошаков, Селезньов та інші епізодичні персонажі.

У мирнівському портреті найголовніша деталь – очі. Христя згадує свого батька – “низенького, натоптуваного, з круглим лицем, рудими вусами, з карими добрими очима. Який сам був – такі в його й очі; недарма кажуть: видно чоловіка по очах”

Виділене нами переконання письменника, навіяне йому і фольклором, і творчістю попередників та сучасників, підтверджене власним досвідом, проводиться

наскрізно – і в докладних описах зовнішності, і в портретних деталях. Очі фіксують і суто сюжетні моменти: гнів, розпуку, досаду, здивування, замилування, радість персонажів.

Завжди “сірі, сердиті” очі куркуля Супруненка так глянули на Христю, що й “тріскучий мороз таким холодом не дихнув би” (ІІІ, 16). “Стратили свою гостру колючість і якось похмуро дивились” (ІІІ, 64), коли Грицько зазнав поразки на сільському сході.

Ясні карі очі звабника Проценка стають “блискучими”, “приязно” дивляться (НІ, 193), коли він вперше заграє з Христею, і “палючими” (ІІІ, 343) від хтивості під час виступів Христі-арф’янки.

Пригляньмося уважніше до Христі, її портрета. Невисока, і в обличчі, і в тілі по-слов’янськи кругленька, жвава. Ні тонкого стану, ні лебединої шиї. Таки не показна. Але ж чимось чарувала вона чоловічу стать? Чарівність Христі, вся магія її привабливості не чорні очі, а іскорки в темній безодні зіниць, що неодноразово підкреслюється.

Сердила генеральшу Уляна – баба Чіпки по батькові. Хтозна-чим і сердила. Безпричинно, невловимо. Бо “гляне якось дуже вільно, мов дивиться у вічі своїй рівні” (ІІ, 120). Пихатій пані – то ж ніж у серце. Отак віддалено, причиино-наслідко-вим зчепом відтворена невловима особливість погляду.

Якщо центром портрета Христі є іскорки в зіницях, то у Чіпки – хижий погляд. Це майяад постійна, нейтральна ознака. В епізоді, коли його солдати висікли різками на вигоні, цей характеризуючий момент явно посилився, що й передається нагнітанням: у розгніваного наругою Чіпки “очі червоні, налилися кров’ю, горіли, як у звіра…”. Трикратне нагромадження гніву-вогню відтінюється й контрастом блідості виду (“блідий-блідий, мов після тяжкої хвороби”). Нагнітання завершує дальший паралельно-синонімічний ряд: “Повів він страшними очима по всій громаді, глянув хижо на панство…” (ІІ, 243). Отака просторовість, тривимірність зображення, живописний симфонізм.

Підкреслення якоїсь характерної деталі зовнішності, тропу – порівняльного чи метафоричного, пов’язаного з зовнішнім виглядом, незалежно від повноти змалювапня персонажа,- одна з особливостей поетики корифея української прози.

У “Повії” для пані Пестини Іванівни – це білість, для наймички Мар’ї – блідість, баби Оришки – беззубий рот, схожість із жабою (“мов та жаба, поплигала з хати”; рука – наче “жаб’яча лапа”; наряджена – “мов хто засушену жабу загорнув у синю китайку” і вже асоціативно, з пропуском порівнювального об’єкта: “поплигала через сіни”

Нагадуємо, що такі повтори наявні і тоді, коли персонаж представлений докладним портретом (Хрис-тя, Оришка), і тоді, коли деталями зовнішності (Мар’я, Пестина Іванівна).

Повість “Лихі люди” є своєрідним твором у спадщині Мирного як за призначенням, так і в композиційному вирішенні, мовнообразній системі. Політико-ідеологічний твір вимагав інших засобів зображення. У словесному живописі Мирний різко відходить від уже виробленої манери письма, не дає жодного докладного портрета, працює виключно деталями – промовистими, характеризуючими, різкими узагальнюючими мазками.

Епізодичні персонажі малюються так само (ясна річ без підкреслень повтором): учитель – “зажовклий та замлілий чоловік, в бакенбартах, з великим горбатим носом” (І, 82); гімназійний иадзиратель-“невеличкий на зріст, мишастий на цвіт і схожий на мишу” (І, 92). Та і тут повтор наявний – внутрішній, логічно-синонімічний: зажовклий та замлілий, мишастий і схожий на мишу, що згущує потрібний образний мазок.

Характерне для Мирного при докладному змалюванні зовнішності персонажа вплетіння в опис різних позапортретних характеризуючих моментів, як-от зіставлення часових змін та біографічних відомостей в портреті Пріськи (“Повія”): “…Вона ж усе перетерпіла, все перемогла… Не диво, коли в сорок літ прийшлося посивіти; глибокі зморшки порізали високе чоло, покарбували колись повне рум’яне обличчя…” (ІІІ, 17) і т. д. У образку “Батьки” наводиться портрет героя з пророкуванням його майбутнього: “…не минути білявим, як льон, Йосиповим кучерям гострої бритви голія, широку синову груднину при-йдеться уквітчати блискучими московськими гудзями, на широкі плечі скинути важкий ранець, довгим дужим рукам прийдеться не ціпом орудувати, не коло плуга калякатися, а перекидати, як іграшку, важку рушницю”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Опис зовнішності Проценка і баби Оришки