Художні образи в добутках Н. Хвильового

Н. Хвильовий – письменник-новатор, письменник самобутній і своєрідний. Це не виходить, що він зійшов до нас із небуття, звалився невідомо звідки. Корінь його Творчості – у нашій класичній літературі, у нашому найбагатшому фольклорі, у живій дійсності. Згадаємо слова: “пошуки Хвильового почалися там, де перервалися пошуки Коцюбинського”. Якщо ми по-новому прочитали Коцюбинського, заглянули в його лабораторію, осягли його поетику, тоді нам легше буде проникати в таємницю мислення Н. Хвильового. Тому що він теперішній новатор і продовжувач

М. Коцюбинського

Подивимося звичайним поглядом на письменника і його добутки, де аналіз зводиться до обговорення сюжету й пошуку аналогічних випадків і настроїв у життєвій дійсності. Будемо дивитися на художній Твір як на твір мистецтва. Адже однобока інтерпретація літератури як простого відображення життя збіднює саму суть мистецтва, позбавляє читача можливості естетичного розуміння й сприйняття художнього твору, насолоди його красою. Безперечно, з аналізу художнього твору не можна виключати його творця, і не тільки його світогляд, світовідчування, але й характер, темперамент. Не випадково

популярний на той час критик, з яким Н. Хвильовий пізніше назавжди розійшовся в поглядах, В. Ківш писав: “Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється й нас усіх хвилює, п’янить і турбує, бісить, знесилює й зачарує. Аскет і фанатик, жорстокий до себе й до іншим, болісно вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом – ніжний і соромливий, закоханий у слово, у форму, мрійник”. Не менш точну характеристику як письменникові і як людині дає И. Драч: “Ніжний і веселий, задерикуватий і смішний, потоптаний і непереможний, самоіронічний, тому що “малорос” і всенищівний, тому що громадянин вільного інтернаціонального миру – у ньому вся гама, вся розкутість молодої незалежної… республіки. Він дихає повними грудьми, але відчуває, що груди цю потрібно випрямляти. Він весь належить ейфорії волі. Нічого не боїться. Нічого не цурається. Сміється, але ще більше висміює себе самого, тому що вірить, що сміх – здоров’я

Повірив, що лише сам так може найкраще здійснитися як людина, але й повірив, що саме так найкраще здійсниться його епоха. Вірив на повну силу, тому такою великою ціною й заплатив за повноту віри. Інші так не вміли. Або не могли. Або не хотіли”. І слова В. Ковша, і слова И. Драча – це ключі до розуміння творчого “я” великого письменника. У своїй роботі над текстом ми будемо пам’ятати про це. Н. Хвильового називають романтиком революції, а його проза – це цілий романтичний плин в українській літературі двадцятого сторіччя, основоположником і пропагандистом якої він був

И все-таки рання творчість Н. Хвильового складно однозначно кваліфікувати, втискуючи в рамки романтизму, обходячи наявність у його добутках імпресіонізму, а іноді й експресіонізму. “Сині етюди” можна вважати новим етапом експериментів і пошуків, нових форм вираження. Прочитаємо його новели “Редактор Карк”, “Кіт у чоботах”, “Солонский Яр” або ” Чумакскую комуну”, “Легенду”, “Арабески”,- у них є лірична орнаментовка, відсутній класичний сюжет. У них зустрічаємо вставні новели в живій тканині добутку, вживленние листи, уривки із щоденників, авторські коментарі, власні враження, відчуваємо своєрідність ритміки, стисле, сконденсований зміст фрази, добутку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Художні образи в добутках Н. Хвильового