Образи героїв у романах Рабле

У романі Рабле особливо виділяються три образи. Перший з них – образ доброго короля в його трьох варіантах, по суті, що мало відрізняються друг від друга: Грангузье, Гаргантюа, Пантагрюэль. У ньому Рабле втілив свій утопічний ідеал доброго й розумного правителя. Зміст цього образа яскраво виражено в листі, написаному Грангузье синові, коли в його країну вторгся Пикрохол. “Я ж не розпалювати має намір,- пише він,- але умиротворяти, не нападати, але оборонятися, не завойовувати, але захищати моїх вірних підданих і спадкоємних моїх володінь”.

Він піклується не про славу, а про благо своїх підданих, тому що гарний король “більше вірить у живу людську подяку, викликану щедротами, ніж у німі написи на арках і пірамідах”. Цей образ лише почасти відбиває висунутий епохою тип абсолютного монарха. Подібно останньому, королі-велетні Рабле мають повноту державної влади, відстороняючи від її аристократів-феодалів. Різниця, однак^ полягає в тім, що королі Рабле, по суті, ніяк не керують своїм народом, надаючи йому вільно розвиватися й благоденствувати. До відомого ступеня на цей ідеалізований образ короля могла вплинути “просвітня” політика Франциска

I і ті надії, які до середини 1530-х років покладали на цього короля гуманісти. Але після реакції, що наступила, образ Пантагрюэля як короля тьмяніє, в останніх книгах він майже не показаний правителем, а тільки мандрівником і мислителем, що втілює філософію “пантагрюэлизма”. Незабаром образ Панурга відтискує його остаточно на задній план.

Другий по своїй значущості характер у романі – Панург. Цей веселий авантюрист і дотепний насмішник, занятнейший співрозмовник і собутыльник, фантазер і хвалько, шахрай, “знавший шістдесят три способи добування грошей, і яких сам чесним і сама звичайним була крадіжка нишком”, гульвіса й марнотрат, що “поїдав свій хліб на корені”, являє собою суспільний тип, досить характерний для епохи первісного нагромадження. Принесене Відродженням звільнення людського розуму від старих забобонів лише в деяких випадках сполучалося з високою моральною свідомістю. Звичайно в це століття хижацтва й авантюризму воно приводило до невтримного розгулу анархічних і егоїстичних інстинктів, позбавлених усякого стримуючого початку.

Такий Панург, що з’єднав у собі, подібно шекспірівському Фальстафу, іншому варіанту того ж типу, гострий розум, що викриває всі забобони, з абсолютною моральною безпринципністю. Яскравіше всього це з’єднання проявляється в мовленні Панурга про борги (кн. III, гл. III), де він доводить, що мир розпався б, не будь в організмі тварин, у колі небесних світил і т. п.,- словом, у всій природі,- взаємних зобов’язань і послуг. Ця глибока, хоча й убрана в жартівливу форму думка служить у тлумаченні її Панургом лише цілям реабілітації неробства й марнотратства.

Нарешті, брат Жан, цей безрелігійний чернець, що, скинувши рясу, перебив ратищем від хреста солдатів, що ввірвалися у виноградник, Пикрохола, силач, майстер поїсти й випити, диковатый, запальне й неприборканий, але завжди добродушний – втілення народної моці, народного здорового глузду й моральної правди.

Рабле анітрошки не ідеалізує й не прикрашає народ. Брат Жан для нього – аж ніяк не доконаний тип людини. Він грубуватий і необтесаний. У нього примітивні смаки й потреби, йому далеко до розумової тонкості Панурга й особливо до морально-філософської освіченості Пантагрюэля. Але Рабле відкриває в браті Жані величезні можливості подальшого розвитку. Після свого подвигу у винограднику він стає постійним супутником і порадником Пантагрюэля. Брат Жан – сама надійна опора нації й держави. Саме йому належить задум створення Телемского абатства; підстава їм твердині освіти й радості життя, прекрасної обителі, доступної для всіх, хто гідний її, є кращим реваншем з боку брата Жана і йому подібних, які самі були позбавлені й освіти, і вищих благ життя.

Своїм романом Рабле надзвичайно розширив і поглибив доступні в ту пору форми художнього реалізму. “Гаргантюа й Пантагрюэль” – саме демократичній і гостре по думці добуток французького Відродження.

Рабле – великий художник слова, один з найбільших майстрів описів, живого діалогу, портретування. Він багато чого зробив для розвитку французької мови. Як гуманіст Рабле вніс у нього безліч античних елементів, однак, передбачаючи теорії “Плеяди”, письменник проповідував щодо цього помірність і в епізоді з “лимузинским школярем” жорстоко розправився з “обдирателями латині”, що перекручували французьку мову. З іншого боку, Рабле досить збагатив французьку мову елементами народного мовлення й обласних слів і вираженнями, особливо туренскими.

Рабле не створив літературної школи й майже не мав прямих наслідувачів, але вплив його на наступну літературу величезно. З великих французьких письменників, на яких гротескний і гуманістичний гумор Рабле зробив помітний вплив, можна назвати Мольера (воспроизведшего мотиви Рабле в декількох своїх п’єсах), Лафонтена (віршовані ” Казки “), Лесажа, Вольтера (наприклад, ” Кандид “), Бальзака (“Бешкетні оповідання” якого стилістично – пряме наслідування Рабле), з новітніх – А. Франса (деякі оповідання) і Р. Ролана (“Кола Брюньон”). За межами Франції вплив Рабле всього помітніше в добутках Свифта й Жан-Поля Ріхтера


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи героїв у романах Рабле

Categories: Нові твори

Links