Образ поета-пророка в лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова
На берег викинутий грозою,
Я гімни колишні співаю.
А. С. Пушкін
Кожного поета протягом життя, і особливо в зрілі роки,
Хвилює питання про значення його праці для суспільства й взагалі про
Призначенні поетичної Творчості. А. С. Пушкін високо оцінював
Роль і характер діяльності поета. Поезія для Пушкіна завжди була
Мистецтвом, найвищим проявом творчого духу. Обов’язковим
Умовою нормальної творчої діяльності він уважав волю
Творчості, незалежність особистості поета. Його хвилював також питання
Про те високе
Поет. Ще на зорі своєї літературної діяльності, у ліцейських
Віршах, Пушкін замислювався над завданням, роллю, долею
Поезії й поета в сучасному, йому суспільстві.
У першому надрукованому вірші. \\\”До друга віршотворцеві\\\” ми
Знаходимо. такі міркування поета: Не так, люб’язний друг, письменники
Багаті; Долею їм нe дані ні мраморны палати, Ні чистим золотом
Набиті скрині; Лачужка під землею, високі горища – От пишні їх
Палаци, чудові зали… Їхнє життя – ряд прикростей, гремяща слава –
Сон.
И все-таки, прекрасно розуміючи
Йому суспільстві, ліцеїст Пушкін для себе обирає шлях літературного
Творчості. Він готовий вступити на нього, як би не була важка доля
Поета, які б позбавлення й тривоги, боротьба й страждання його не
Очікували. \\\”Мій жереб упав; я ліру обираю\\\”, – пише Пушкін. Уже в
Цьому ранньому вірші ясно чуються ноти презирства по
Відношенню \\\”до сильних миру цього\\\”, не здатним не цінувати, ні тим
Більше розуміти поезію й самого поета. В 1815 році Пушкін пише
Вірш \\\”До Лицинию\\\”. Згадуючи римського сатирика Ювенала,
Пушкін так визначає завдання поета: \\\”Свій дух запалю жорстоким
Ювеналом, у сатирі праведної пороть зображу, і вдачі цих століть
Потомству обнажу\\\”. Так виникає у творчості Пушкіна образ поета –
Борця, прямо протилежний звичним поданням XVIII
Століття про призначення поета. У розумінні Пушкіна, поет не одописатель
На честь вельмож і царів, він – \\\”луна російського народу\\\”. Про це він і
Говорить у вірші \\\”До Плюсковой\\\”: \\\”Я не породжений царів забавити
Соромливої лирою моєї… Любов і таємна воля вселяли серцю
Гімн простий, і непідкупний голос мій була луна російського народу\\\”.
\\\”Вільна гордість\\\”, \\\”скромна, шляхетна ліра\\\”, прагнення
Служити своєю поезією одна лише воля, відмова оспівувати царів,
Свідомість глибокого зв’язку з народом – все це залишалося незмінним в
Поглядах Пушкіна протягом всієї його творчого життя.
У багатьох віршах Пушкіна ми бачимо протиставлення
Поета світському суспільству, серед якого він живе. Він називає це
Суспільство презирливо й гнівно: \\\”юрба\\\”, \\\”чернь\\\”. Пушкіна захищає
Думка про волю поета від \\\”черні\\\”, тобто від неосвічених гонителів
Поета, від світського суспільства, від \\\”гордих невігласів\\\” і \\\”знатних дурнів\\\”.
В 1826-1831 роках Пушкіна створює ряд віршів на тему поета й
Поезії: \\\”Пророк\\\”, \\\”Поетові\\\”, \\\”Поет\\\”, \\\”Луна\\\”, у яких автор розвиває
Свої погляди на завдання поета: поет вільний у своїй творчості, вона
Іде своїми шляхами, певними його високим покликанням:
Творчість поета – \\\”шляхетний подвиг\\\”, поет незалежний від служіння
Світській юрбі. Крізь всю творчість на цю тему проходить ідея про
Трагічної долі поета в житті. Коли – те цю же тему розвивав
Придворний поет Жуковський. Він був талановитий, але проте,
Поетів раніше тримали при \\\”дворі\\\” як лакеїв і блазнів. Пушкіна
Уник долі свого кумира дитинства. Уже рання поезія Пушкіна по
Багатству думок, по художньому рівні майже нічим не
Відрізнялася від добутків визнаних тоді майстрів росіянці
Поезії. Убираючи у свою поезію досягнення сучасної йому
Літератури, Пушкін уже в ліцеї прагне йти \\\”своїм шляхом\\\”.
Пушкін жадає від поезії істини й вираження почуттів, він далекий від
Класицизму Жуковського, він не згодний зі своїм учителем
Державіним, що вважав, що поезія повинна \\\”ширяти\\\” над миром,
Пушкін – поет дійсності. Він сильний у всіх жанрах поезії: ода,
Дружнє послання, Елегія, сатира, епіграма – скрізь Пушкін смів,
Його поетичний стиль не можна поплутати з іншими поетами. У часи
Пушкіна не тільки майже всі ліцеїсти писали вірші, але й
Високоосвічений шар дворянства був досить сильний в
Літературі, поезія була шанована в салонах; уважалося, що, невміння
Писати вірші, такий же дурний тон, як невміння танцювати або
Говорити французькою мовою. У творчості кожного поета рано або пізно
Починається перелом, коли він повинен осмислити – для чого він пише
Вірші? Перед Пушкіним такого вибору не стояло, він знав, що поезія
Потрібна всім, щоб нести світло й волю в цей мир. Пізніше, сто років
Через, Маяковський дуже точно оцінив працю поета, заявивши: \\\”Поезія –
Той же видобуток радію, у грам – видобуток, у рік – праці, переводиш єдиного
Слова заради тисячі тонн словесної руди\\\”. Поет-Декабрист Рилєєв писав
Пушкіну: \\\”На тебе спрямовані очі Росії; тебе люблять, тобі вірять,
Тобі наслідують. Будь поет і громадянин\\\”. Пушкіна виконав це
Заповіт
(2 votes, average: 4.00 out of 5)