Образ батьківщини в лірику С. А. Єсеніна
1. Багатогранність творчості С. А. Єсеніна. 2. Росія Єсеніна. 3. “Немає поета без батьківщини”. Я люблю батьківщину. Я дуже люблю батьківщину!
З. А. Єсенін С. А. Єсенін – співак російської природи, селянського духу. Він гостро почував все происходящее навколо. Ця гострота, “оголеність почуттів”, щирість і є причиною нечуваної популярності творчості як при житті автора, так і в наші дні. Багато віршів Єсеніна покладені на музику. Не останню роль у цьому зіграв особливий, “музичний” склад есенинского вірша.
Почуття, близькій
Русь для поета Єсеніна – це все його життя: Але й тоді, Коли у всій планеті Пройде ворожнеча племен, Зникне неправда й смуток, – Я буду оспівувати Всією істотою в поеті Шосту частину землі назвою коротким “Русь”. Про свою любов до батьківщини поет заговорив ще в ранніх своїх
На очах поета вмирала “стара” Русь, і його глибоко хвилювало майбутнє батьківщини. Країна ставала радянської, і поет суперечливо приймав її індустріальне відновлення: И тепер, коли от новим світлом И моєї торкнулося життя долі, Однаково залишився я поетом Золотий бревенчатой хати. Але поступово знайома з дитинства “тележная пісня коліс” перестала його радувати. У вірші “Незатишна рідка лунность”, датованим 1925 роком, явно чутний мотив туги й неприкаяності.
“Туга нескінченних рівнин” – стійкий мотив вірша. Природа Росії, що описує в ньому автор, є символом невпорядкованості долі самого поета. Ліричний герой вірша розлюбив пейзажі, які раніше викликали в нього замилування: “по дорогах усохшие верби й тележная пісня коліс”, “очажний вогонь”, “халупи”, “бідність полів”.
У вірші виникає образ бідної, жебрачці Русі, на яку поетові нестерпно дивитися, коли поруч – “сталева Русь”, “моторний гавкіт”. Поетові хочеться відновлення села: Мені тепер по душі інше… І в сухотному світлі місяця Через кам’ян і сталеве Бачу міць я рідної сторони. Так, очевидні устремління поета прийняти нову дійсність, але свою долю він переживаеттрагически (“Я не знаю, що буде із мною…
“). Весь вірш побудований на протиставленнях. З “жебрачці” Руссю зв’язані яскраві метафоричні образи – “тележная пісня коліс”, “яблунь весняна хуртовина”, у той час як нова Росія несе із собою лише “бури й грози”. Поет мимоволі пручається бездушної моці нової країни. І, всупереч своїм твердженням, він не розлюбив ту Росію, що оспівував у ранніх своїх віршах. Любов поета до батьківщини відчувається в кожному рядку вірша “Спить ковила.
Рівнина дорога…”. Поет пише про свою любов до “отчих полів”, описує картини російської природи (ковила, верби, тополі), міркує про долю свого народу. Нове бачення Єсеніним країни, зміни в житті не вплинули на його щирі почуття. Він знаходить заспокоєння в близькості до природи, у єднанні з батьківщиною: “Дайте мені на батьківщині улюбленої, всі люблячи, спокійно вмерти”.
У даному вірші автор показує, як впливає рідна природа на почуття людини, приносячись йому заспокоєння, радість. Поет захоплюється навіть свіжістю полиню, і в це проявляється його любов до всього, що є в рідній стороні. Незважаючи на суперечливе відношення до змін, Єсенін гаряче любить свою батьківщину, він не покине її. Автор готовий розділити будь-яку долю Росії й не мислить життя поза Вітчизною.
Тема батьківщини – одна з головних у творчості С. А. Єсеніна. Вона представлена в його лірику широко й многообразно. Із часом ця тема перетерплює зміни.
Безхмарний, радісний світогляд раннього періоду творчості, оспівування патріархального села й крас російської природи переміняються тугою за безтурботним виглядом, що йде в минуле, села під напором “залізного” століття, що руйнує корінні підвалини російського селянства. Неприйняття сучасного життя сполучається в поета із преклонінням перед світлим минулим. Тема батьківщини є органічною й невід’ємною частиною творчої спадщини С. А. Єсеніна. Ідея втрати, з якої вона сполучена в поезії Єсеніна, відбиває вічну проблему життя – туги людства по споконвічній красі й мудрості, по життю в гармонії із природою. Неоднозначне відношення поета до подій, що происходили в його рідній країні, відбилося в його віршах.
Але незмінн і постійної залишалося його любов до “країни березового ситцю”. Доказом тому є слова із книги Е. Гуслярова й О. Карпухина “Єсенін у житті”. Вони вражають своєю щирістю, можна сказати, твердою правдою: ” Після поїздки по світлу в Єсеніна залишилася одна любов – до Росії. І не любов це була вже, а хвороба – безвихідна й невиліковна.
І все, що стосувалося Росії, тепер входило в його свідомість і душу отрутою й новим борошном. Він бачив, що з Росією відбувається не те. Первісні захвати зникли, і він побачив, що Росію в нечистій грі виграли шулери й пройдисвіти.
Стала вона на віка вічні країною негідників. І нічого вже не поправити. Залишалося тільки кричати… Те, що він кричав, було дивовижним, не завжди осмисленим і підготовленим.
Це був лемент і гнів раптово удареного по особі. Ціна такому лементу по тимі часам – куля. Він чуяв загибель Росії.
І поводився так, як повинен би поводитися останній у цьому світі росіянин. Можливо, і був він цим останнім, оскільки один ясно відчував ті великі, непоправні втрати, про які ми стали підозрювати тільки тепер…”. Сьогодні неможливо жити без поезії Єсеніна. Він глибоко морально, по-народному мудро зміг відчути й виразити любов до своєї багатостраждальної Батьківщини.
Своїми віршами “поет села” будить нашу совість, спонукуючи кожного з нас до дійства в захист живої краси природи й батьківщини
(2 votes, average: 3.00 out of 5)